Маршал на ім’я Мирний:


Маршал на ім’я Мирний:
Він пережив усе: злидні, голод, зверхню зневагу, поневіряння, чорну роботу, примарну удачу, смертельний ризик. Пройшов і проплив тисячі кілометрів доріг війни, вистояв у вирі чвар, підступу і зради. У зрілому віці зустрів своє перше кохання, прекрасне, як у чарівній казці, єдине — і на все життя. Власне, і загинув він, рятуючи не світ (хоча й для цього мав змогу), а найдорожчих для нього людей — дружину і дітей.

Передмова про Героя
У сорок п’ять років він народився вдруге, прийняв зовсім інше ім’я та громадянство і зробив приголомшливу кар’єру полководця і державного діяча. Та не зрікся православної віри своїх предків і материнської мови. Він пішов із життя всього за кількасот кілометрів від рідної хати, якої не бачив 60 років. Однак поховали його з відданням найвищих державних почестей у зовсім іншій країні, на іншому краю Землі.

Передмова про нас
Ось уже не перший рік не полишає, гнітить, завдає болю і печалі думка, що ми продовжуємо визначати своїх Славетних за шаблонами совкової комуністичної імперії. Це коли до уваги беруть не вчинки і діяння Людини, а "незаплямовану" анкету.

Ось уже двадцять перший рік немає держави, чия абревіатура складалася з трьох зміїних сичань і одного собачого гарчання. А що змінилося? Ну хіба що тоді наявність близьких чи дальніх родичів у лавах ОУН УПА була ве-е-еликим мінусом. Сьогодні це плюс. Хоча й не скрізь. А так — місце прописки, служби, мова спілкування у робочий та позаробочий час і, звісно, партквиток (ну як же без хлібної картки) — оце щось! Для пересічних бовдурівобивателів, котрі, на жаль, складають більшість тих, хто вирішує за нас: на кого нам молитися, ким пишатись, а про кого не знати взагалі.

Вертався стрілець із війноньки
Цю оповідь можна розпочати з кінця, а можна традиційно — з початку. Та ми вибрали середину.

Як відомо, Перша світова війна на Східному фронті завершилася на початку 1918-го року підписанням Брестської угоди. Щодо Західного та Близькосхідного фронтів, то тут бойові дії тривали ще понад рік. Коли, нарешті, всі перемир’я та капітуляції були підписані й одна з найдревніших у Європі імперій — Австро-Угорська — розсипалася дрібним маком, колишні вояки останнього цісаря повернулися у держави, які щойно з’явились на картах — до Польщі, королівства південних слов’ян Югославії, Угорщини, відповідно, обкусаної з усіх боків Австрії та Чехословаччини. І от коли люди вже відплакали за тими, хто не повернувся і почали забувати про саму війну, на порозі рідної хати в селі Трибушани поблизу Рахова на Закарпатті (нагадаємо, тоді це була територія Чехословаччини) з’явився такий собі Міклуш Кирн. Його забрали у жовніри ще влітку 1914 року, як тільки австрійці рушили на Белград, якийсь час звістки від хлопа приходили, а потім і слід по ньому згинув. Ті з односельців, кому пощастило у війні вижити, розповідали, що, начебто, під час контрнаступу росіян Міклуш і ще кілька вояків втрапили до полону. Та начебто всі вже давно повернулися — а де ж він? А він ось. Виявляється, для того, щоб дістатися додому, довелося обійти й об’їхати навколо світу…

Міклуш і справді втрапив до табору для полонених австрійської армії в Росії — у Дарниці, що належала тоді до Чернігівської губернії. Спробував утекти — переслали до Сибіру. Намагався вирватися звідти — загнали аж на Далекий Схід. Там пощастило: разом із земляком поцупив рибальського човна, переплив через Амур і опинився в Китаї. Підрядився мити золото на шахті, принагідно прижив дитинку від дочки власника і вже збирався пустити коріння на дуже далекому Сході. Аж тут пройшла чутка, що всіх вояків цісарської армії, які втекли з російського полону до Китаю, запрошують до Харбіну.

Від народження у 1868-му році — Іреній (грецькою — мирний. — Авт.) Фендь. Після переїзду до США у 80-х роках ХІХ ст. — Джеремі Фен. З 1912 року у Китаї і до самої смерті в 1948- му — Фен Юсян. Існують ще дві чи навіть три версії китайського імені нашого героя, пов’язані з особливостями транскрипції китайської вимови на індоєвропейський копил: Фин Юйсянь, Фен Ю-сян та ін.

І отут — найголовніше та найцікавіше в цій історії. Хто зібрав колишніх цісарських вояків до Харбіну? Людина в однострої генерала китайської армії, котра звернулася до них англійською, німецькою, угорською та українською мовами. Генерал запропонував бажаючим вступити до збройних сил демократичного Китаю, аби продовжити свою боротьбу з Росією, тепер уже більшовицькою. Або як інший варіант — організовану евакуацію на батьківщини: ту ж саму Австрію, Угорщину… "сибірські" українці майже всі вирішили залишитися в Маньчжурії. А Міклуш пробився до генерала проситись, аби той допоміг йому повернутися на рідну Рахівщину. І, звісно ж, одразу запитав: звідки той так добре знає українську мову? Генерал засміявся:
— Бо я — українець! Просто давно в Китаї живу. А ти сам звідки? З Трибушан? Вважай — сусіди. Я з Великого Бичкова. А прізвище моє — Фендь.

Генерал не просто виправив землякові всі необхідні документи. Він прилаштував його кочегаром на німецький пароплав, що стояв якраз у Порт-Артурі, тож додому Міклуш повернувся не голодранцем. От тільки нікого не здивував своїми розповідями про китайця з Великого Бичкова.
— Фендь? — перепитали старі вуйки. — Так це ж старший брат нашого адвоката Ігоря Фендя. Він як за молодих років подавсь у мандри, то весь світ об’їздив. А ось уже років з десять братові з Китаю пише.

У 1959 році зовсім уже старенький Міклуш переповів цю історію землякові, аспіранту Київського державного університету. Той одразу кинувся до свого наукового керівника, професора, колишнього радянського дипломата найвищого рангу, одного з небагатьох у радянській Україні фахівців з новітньої історії Китаю. Професор категорично "порадив" допитливому аспірантові стулити рота, викинути все це з голови і на гарматний постріл не наближатися до теми. Чому? А тому!

І лише в жовтні 2002 року у щотижневику "Закарпатська правда" вийшла стаття Костя Бондаренка про таємничого китайського генерала родом із Рахівщини. Перша і, на жаль, фактично єдина — й досі.

Тож як його звали?
Від народження у 1868-му році — Іреній (грецькою — мирний. — Авт.) Фендь.
Після переїзду до США у 80-х роках ХІХ ст. — Джеремі Фен.
З 1912 року у Китаї і до самої смерті в 1948-му — Фен Юсян. Існують ще дві чи навіть три версії китайського імені нашого героя, пов’язані з особливостями транскрипції китайської вимови на індоєвропейський копил: Фин Юйсянь, Фен Ю-сян і навіть Фенг Юсянг. Проте найчастіше вживають саме Фен Юсян.

Село над Тисою
Великий Бичків — одне з найстаріших слов’янських поселень на Східному Закарпатті. Народ тут особливий. Пережив усіх непроханих володарів — від римських цезарів до цісаря Франца-Йосипа, демократичного президента Чехословаччини Масарика, угорського диктатора адмірала Хорті, генералісимуса Сталіна і всіх наступних генсеків. Міцні люди! Кажуть, у середні віки їх навіть чума не взяла. Такі от вони!

Іреній народився в сім’ї зубожілого греко-католицького священика Фендя. Батько спромігся вивчити сина в гімназії, але далі найшла коса на камінь. Потягло хлопця до морської служби. Хоча привід знайшов — безвідмовний. Мовляв, треба заробити грошей, аби молодшого брата вивчити не в гімназії, а в університеті. Бо він змалку ду-у-уже тямущий. Отак одного дня юний Іреній помандрував на Захід через усю Австро-Угорську імперію до порту Трієст, чи не найбільшого на Адріатиці. На той час відкрився перший з його численних талантів — здібність до мов. Бо вже в молоді роки, крім рідної, добре знав офіційні в імперії німецьку та угорську, а також польську, чеську та словацьку мови.

Важко сказати, як довго би плавав-ходив Іреній морями та океанами, якби не звістка, що прокотилася тоді всім світом: американці знайшли на Алясці золото! Його там — греби лопатою! І моряк Фендь зійшов на берег Північно-Американських Сполучених Штатів, так вони тоді називалися. Попрацював якийсь час у штаті Юкатан на золотій шахті й швидко охолов. Не розбагатів. Проте без перешкод одержав американське громадянство. А оскільки, крім знання мов, Іреній Фендь мав ще й завбачливо збережену ліцензію моряка, то він легко записався на службу до військовоморських сил США. Це були перші кроки його майбутньої блискучої військової кар’єри.

Тямущого Джеремі Фена — саме таке прізвище вписали в його американський паспорт — за якийсь час посилають до школи морських офіцерів. Надворі вже середина 90-х ХІХ століття. Молодий лейтенант швидко здобуває звання капітана ВМС США. І тут у 1898-му Сполучені Штати розпочинають чергову війну з Іспанією. Зокрема, за Кубу і Кариби. Далі — повна неймовірність. За два роки бойових дій капітан Фен стає кавалером чи не всіх американських бойових нагород і в 1900-му одержує звання… контр-адмірала флоту! Сплановані та проведені ним десантні операції досі вивчаються в усіх військово-морських академіях світу як взірець високого професіоналізму.

Молодому контр-адміралу світила б подальша військова кар’єра, якби не звичка командувати боєм не з ближнього тилу, а з першої лінії. Під час останньої бойової операції на тій війні його тяжко поранили і з почестями відправили у відставку. Що цікаво — одразу з двома військовими званнями: контр-адмірала флоту і полковника морської піхоти. Унікальний випадок!

Стріла, яка не вбиває
Надворі 1905 рік. У Великому Бичкові народ, не приховуючи, глузує з перестарілого цісаря Франца- Йосипа і розповідає про нього анекдоти. Через 70 років закарпатці точнісінько так глузуватимуть з маразмуючого Брежнєва. Родина Фендів уже не бідує. Син Ігор навчається у Відні в університеті. Ще б пак! Десь там, у далекій напівказковій Америці, старший зі священикових хлопців Іреній, кажуть, велика людина.

Відставному контр-адміралу виповнилося 37 років. Після того тяжкого поранення він швидко одужав, бо якщо його предків чума не взяла, то що вже ті іспанські кулі! Заснував у Сієтлі велику фірму по торгівлі східними прянощами й вельми успішно нею керує. Клієнти, підлеглі, компаньйони і конкуренти шанобливо звертаються до нього: адмірал Фен. Саме бізнес відкрив для нього нову країну Китай і нову, незвичну для європейського вуха, але дуже цікаву мову.

Того 1905 року адмірал Фен приїздить до Пекіна в особистих торговельних справах і зустрічає свою Долю. Молоду високоосвічену дівчину з хорошої родини й, на додачу, — дивовижно гарну. У повітрі свиснула стріла Амура — єдина, яка не вбиває. Як ми вже зазначали на початку, то було взаємне кохання, одразу — і на все життя. На додачу, кохана була християнкою, що для сина священика мало свій особливий сенс. Після вінчання Іреній оселився у Пекіні і перевів сюди з Сієтлу свою фірму.

Палке кохання на тлі великих змін
Жителі Піднебесної, себто китайці, — люди по природі своїй консервативні. У них навіть прокльон є цікавий: "А бодай би ти жив в епоху великих змін!" Нашому землякові адміралу Фену й тут поталанило. Вивчати й навіть переповідати новітню історію Китаю — невдячне заняття. Тож нехай вибачать нас фахівці за те, що ми зведемо цю частину оповіді до короткого дайджесту.

Чого ми не знаємо про Китай? По-перше, того, що Китаю як єдиної централізованої держави не існувало до середини ХХ століття. Був Пекін із його імператорським двором, розкішними палацами і багатоповерховим етикетом, неприйнятним для будь-якого європейця, а надто американця. І були провінції. В кожній сидів губернатор, який щиро вважав підпорядкований йому регіон своєю власністю. З усіма наслідками для підданих.

До самого кінця імператорської династії у Китаї ця держава не мала єдиної армії — кадрової чи рекрутованої — як решта країн світу. Кожен губернатор тримав свої власні збройні формування, які, звісно, підпорядковувалися тільки йому. Він, губернатор, а не військовий міністр у Пекіні, вирішував, як озброювати вояків, кому яке звання давати, які однострої носити. Про яку обороноздатність держави можна було говорити, якщо губернатори потай, а то й відверто, "підвойовували" зі своїми сусідами.

У 1912-му році Китайська Імперія припинила своє існування внаслідок Демократичної революції Гоміндану. Але! Майже одразу Китай розділився на дві частини — Північ і Південь. Кожна мала свою столицю: Північ — Пекін, Південь — Нанкін. І, відповідно, двох президентів. І свою зовнішньополітичну орієнтацію. Південь позирав на американські демократичні цінності, Північ загравала з могутньою імператорською Японією. На додачу, владу у провінціях, особливо на Півночі, захопили відверті авантюристи, а то й звичайнісінькі бандити. Вони негайно присвоювали собі звання генералів, маршалів, навіть генералісимусів і бралися нещадно грабувати вже до нитки обідраний народ. Але під революційними гаслами! Вам це нічого не нагадує? Тож не дивно, що більшовицькі лідери Росії відразу настрополилися на Схід — своїх відчули!

Тепер про нашого героя. Одразу після перемоги Гоміндану на Півночі він запропонував новій владі свої послуги і військовий досвід та присягнув на вірність революції. Отоді таємниче зник відставний американський адмірал Джеремі Фен і з’явився генерал нової народної армії Китаю Фен Юсян. З 1927 року — маршал Китаю, військовий міністр центрального уряду і один із лідерів правлячої партії Гоміндан.

Відтоді нове ім’я нашого співвітчизника назавжди увійшло до нової історії Китаю. І не тільки Китаю.

Що він зміг?
По-перше, значною мірою подолав оту китайську версію горезвісної української "отаманії". Вкоротив язики (часом і з головою, і з руками) містечковим "маршалам" і "генералісимусам". Створив армію сучасного зразка, яка змогла протягом тривалого часу чинити опір японському агресору, який набагато переважав її за вишколом і технікою.

По-друге, зробив усе, аби порятувати українську общину в Китаї. А вона була чималою. У самому лише Харбіні в 20-х роках жило понад 70 тисяч українців. І лише 30 тисяч росіян, переважно, колишніх білогвардійців. Як військовий і політик, Фен Юсян підтримував Далекосхідну Українську Республіку, проголошену українцями Примор’ я ще в 1918 році. Після її падіння в 1922-му прихистив біженців у Китаї.

По-третє, суто мілітарні недоліки молодого демократичного Китаю маршал Фен Юсян вдало компенсував успішною дипломатією. Саме це стало ще однією іпостассю колишнього американського адмірала. Він проводив численні вдалі переговори і укладав вигідні для Китаю угоди. Навіть із Радянським Союзом. Хоча своєї антикомуністичної налаштованості Фен Юсян ніколи не приховував.

Історики називають багато причин, чому Японія, попри домовленість із фашистською Німеччиною, так і не розпочала бойових дій проти СРСР. Останнім часом у працях незалежних дослідників промайнула думка, що справа не тільки в небажанні Токіо вести велику війну на два фронти. Єдиним реальним сухопутним плацдармом для нападу на СРСР для японців була Маньчжурія. Недаремно вони окупували її ще в 1932 році при мовчазному потуранні світового співтовариства. Річ у тім, що й тут спрацював фактор Фен Юсяна. Але про це — трохи згодом.

Чого він не встиг?
Попри неймовірні зусилля, дипломатичний талант і особистий авторитет, Фен Юсяну та Чан Кайші так і не вдалося остаточно об’єднати Північ і Південь для спільної боротьби проти японської агресії. Європа та США готувалися до нової світової війни і дбали виключно про свої інтереси, Радянський Союз балансував між законним урядом Гоміндану і комуністичними партизанами Мао Цзедуна, амбіції провінційних "наполеонів" штовхали їх часом на відверту зраду і співробітництво з окупантами. Одне слово — теж до болю знайома ситуація.

У 1940 році Фен Юсян таємниче зникає не лише з політичного горизонту Китаю, а й з Пекіна. За деякими даними він разом із десятками тисяч своїх озброєних прихильників пробрався до Маньчжурії, аби в разі агресії японців на СРСР завдати їм удару в спину. Як бачимо, це подіяло.

Фінал
Після перемоги над Німеччиною в 1945 році у товариша Сталіна сталося чергове "запаморочення від успіхів". Він вирішив будь-що втягнути Китай до т. зв. соціалістичного табору. Тому поставив на Мао Цзедуна. Хоча й не довіряв йому. Казав: "Мао як та редиска: зовні червона, а надкусиш — біла всередині, біла".

Відчуваючи все це, Чан Кайші вирішив скликати в 1948 році нараду за участю лідерів комуністів, Гоміндану та міжнародних посередників. Отут Фен Юсян вийшов із небуття і засвітився спочатку в США, де провів таємні переговори з керівниками держави, а потім у Європі. Вже тоді серед особливо посвячених ходили чутки, що на цій нараді кандидатуру маршала Фен Юсяна запропонують як компромісну між Мао і Чан Кайші на пост глави китайської держави. Не китайця! Але саме він, наш співвітчизник (!), мав, як нині кажуть, найвищий рейтинг довіри і в самому Китаї, і за його межами.

Дипломатичний вояж маршала був приватним. Тому він мандрував разом із дружиною, донькою та сином. З Європи до Ялти він плив на теплоході "Побєда". Із запізненням на тиждень радянська агенція ТАРС повідомила, що 4 вересня 1948 року на радянському судні "Побєда" при заході у порт Ялта сталася раптова пожежа від загоряння кіноплівки у кінобудці. Займання оперативно ліквідоване. Серед нечисленних загиблих — маршал Китаю Фен Юсян та його дочка.

Дивна була пожежа, надзвичайно дивна. Особливо, якщо врахувати, що вся апаратура в кінобудці працювала бездоганно і жодного сліду займання кіноплівки експертипожежні не знайшли.

Тіло маршала перевезли до Москви, де з відданням військових почестей кремували і відіслали до Пекіна. Через рік Мао проголосив на столичній площі Тяньаньминь створення нової соціалістичної держави — Китайської Народної Республіки. А ще через чотири роки згадали й про забуту урну з прахом маршала. Її поховали з відданням найвищих державних і військових почестей.

Післямова
У російському Інтернеті майже півмільйона посилань на Фен Юсяна. В українському — менше 500.

Офіційна російська історіографія заперечує українське походження національного героя Китаю. Проте перейти з російських сайтів на оті нечисленні українські неможливо: вони чомусь заблоковані.

Сучасним китайським історикам не вдалося відшукати бодай якісь документи щодо життя і діяльності Фен Юсяна до 1912 року. Дивно інше: у своїх тритомних спогадах "Моє життя", написаних під час "таємничого зникнення" 1940– 1945 рр., маршал ані словом не згадує про свої перші 44 роки.
У статті про Великий Бичків у Вікіпедії старанно перераховані всі, на думку автора, відомі вихідці з цього села. Аж до футболіста, що уславився не двома голами, забитими у складі збірної СРСР, а гучним кримінальним вироком за педофілію. Проте ані Іренія, ані Ігоря Фендів "чомусь" не згадують.
Що за народ ми такий?

Валерій і Наталя
Лапікури



 

ПерсонаL

Анонсы

Акции/Розыгрыши

Блоги