Контури світогляду та ідеології III тисячоліття


Контури світогляду та ідеології III тисячоліття

Замість вступу
Отже, нині мрія поетів сьогодні переходить до практичної площини, стає конкретною справою, умовою виживання людства. Приходять на думку пафосні слова: "Мы рождены, чтоб сказку сделать былью".
ХХ ст. стало століттям крайнощів, коли людські вади сягли такої межі, за якою прогля- дається грандіозний "планетарний колапс". Світ охопила світоглядна, духовно-моральна криза, саме вона й спричинила екологічне, політичне, економічне, культурне та інші кризові явища.
Світоглядний економ-центризм, диктатура ринку докопали останні залишки традицій- них моральних цінностей, зруйнували духо- вну сферу життя, зумовили невпинне й необмежене споживацтво, глибинну демораліза- цію людства.
Що може вилікувати духовно спустошену, морально спотворену, смертельно хвору людську спільноту? І політичні уподобання, й особистісні переконання залежать від світогляду, вiд того, як людина розуміє світ і своє місце в ньому. Саме відмінність, плюралізм нерозумінь світу роз’єднує людей, породжує війни, революції, конфлiктнi ситуацiї — на державному рівні, спричиняє депресії, розпад сім’ї, алкоголізм, наркоманію, статеві збочен- ня й таке інше — на побутовому рівні. Незважаючи на все це, людство фанатично тримається за світоглядний плюралізм, при- марну демократію i свободу. Чому? Я так хочу — от і все пояснення того, що скільки людей, стільки й світоглядів.

"Відмінність у світоглядах, політичних уподобаннях, особистісних переконаннях створюють кордони — між державами, сус- пільними групами, а головне, між людьми. Час стати ближчими, зруйнувати кордони, почути і зрозуміти один одного".
Радіо "Ера FM"

Звичайно, ми всі різні, серед семи мільярдів не знайдеться бодай двох абсолютно однакових, але Всесвіт один і кожна людина, де б вона не жила й ким би не була, має знати, що породжена вона тим же Всесвітом та має своє планетарне призначення, подібно до того, як його має, скажемо, бджола або мураха. Кожна з цих комах без примусу, будучи абсолютно вільною, виконує свою земну функцію й результати її функцiонування є такими, якими їх хоче бачити сама Природа. Погляньмо на архітектуру мурашника або бджолині соти — це ж нерукотворні шедеври! Чому ж у людському суспільстві не так? Хіба ж людина гірша за комаху, хіба вона менш обдарована Природою, хіба в неї меншi здатностi? Причина одна — людина не знає, для чого вона створена, не усвідомлює своєї земної ролі, не розу- міє, чого від неї хоче Природа. Людина у своїх помислах і діях не рахується із законами Природи, Космосу, Всесвіту, не керується ними у своїй практичній діяльності, не орієнтується у просторі й часі. Живе немов би із зав’язаними очима, її мета і воля не відповідають Меті і Волі Всесвіту, тому життя людини супроводжується всілякими несподіванками, стражданнями, хворобами і, на превеликий жаль, завершуєть- ся передчасною смертю.
Тож завдання світогляду III тисячоліття — зірвати цю пов’язку, відкрити світ, уможливити розуміння — для чого створена людина, чого чекає від неї Природа, вказати шлях до щастя.
Питання не в тому як жити, а в тому, для чого жити.
Світогляд III тисячоліття — це сплав науки філософії та релігії, матерiалiстичного i духо- вного, це огляд Всесвіту, що він собою являє, як він виник, побудований, куди рухається, яка мета цього руху, як виникло життя, навіщо й для кого створений рослинний і тваринний світ, для чого створена сама людина і яке її місце у Всесвіті. З одного боку, це розуміння Всесвіту i його законiв, а з іншого — яка роль людини в її безперервному русі.

Що таке Всесвіт?
Почнемо з першого питання — що являє собою Всесвіт? Що ми знаємо про нього? Ми бачимо прекрасне блакитне або зоряне небо, знаємо, що десь там знаходиться сонячна система, що наша Земля є однією з планет, що рухається вона за точно визначеною орбітою, на відстані 150 мільйонів кілометрів від Сонця, не ближче й не далі, її вісь нахилена до площи- ни обертання на 23,5о, що один оберт навколо Сонця становить 365 днів, а навколо своєї вісі — 24 години. Зрозуміло, що без усіх цих параметрів Земля не була б такою, якою ми її бачимо і якою її побачив перший космонавт Юрій Гагарін з космічної висоти.
Хто ж з такою точністю розрахував і орбіти, й відстані, й час обертання та створив все? Невже це гра випадку?
Ще грецькі філософи так не думали. Вже піфагорійці і платоніки припускали, що існує ідеальний план світобудови, в якому незмінно діють і Абсолютна Істина, і Абсолютний Закон. Для грецьких мислителів Всесвіт являв собою упорядковану систему, яка функціонує за єди- ним принципом. Всі явища, доступні нашим органам чуття — від руху планет до тремтіння листка, — вклалися у чітку й зрозумілу картину. До них Природа розглядалась як щось хаотич- не, примхливе, все що в ній відбувається при- писувалося волі богів, яких можна було уми- лостивити жертвоприношенням, всілякими ритуалами.
Натомість грецькі філософи відкинули традиційний погляд, віру в богів, які за своїми примхами правили і людьми, й навколишнім світом, хаосу вони протиставили Розум, випадковості — Закон. Вони не побоялися оголосити Всесвіт розумним, навіть не покладаючись при цьому на містичні сили. "Розум править світом" — так говорив Анаксагор. Ще перекон- ливіше мислив Сократ: "Чи скажемо ми, що сукупність речей і так зване ціле упорядковується нерозумною, випадковою силою, як при- йдеться?". І тут же відповідав: "Все робить Розум".
За нашими людськими поняттями розум має лише людина. Але ж розумне може народитися лише від розумного, а живе — від живо- го. Отже, Всесвіт — це нескінчена у просторі та часі одвічно жива, абсолютно упорядкована система, що безперервно змінюється, ускладнюється і вдосконалюється.
Якщо подивитися на фотографію Чумацького Шляху, то вся наша Сонячна система виглядає маленькою, ледь помітною цяточкою, і якби не було в Космосі абсолютно точного розташування космічних тіл і абсолютно точно визначних траекторiй їх руху, то наша Земля не могла ані виникнути, ані існувати. За даними астрофізиків, вона вже існує мільярди років. Тому всякі прогнози щодо невічності планети Земля, її зникнення в результаті зіткнення з метеоритами, кометами є абсолютно безпідставними!
Поява Всесвіту — це закономірний, цілеспрямований, творчий процес, у якого не було початку і не буде кінця.
Для простоти уявлення подивимось, як розвивається із жолудя дуб. У результаті взаємодії двох космічних тіл — Землі і Сонця виростає диво-дерево. Чи є в цьому процесі щось випадкове або зайве? На будь-якому рівні, починаючи від квантів, електронів, атомів, молекул і завершуючи гіллям і листям дуба, все відбувається за суворо визначеними законами. Кожний атом абсолютно точно рухається у просторі та часі. Хто ж організовує, скеровує й управляє цим рухом? Сьогодні будь-який біолог, і не тільки він, скаже, що в жолуді міститься зародок, в ядрі якого знаходиться закодована в генах інформація. Гени — матеріальні частинки, сукупність яких можна бачити у світовому або електронному мікроскопі, вони й керують цим рухом. Втім, як розвивається із жолудя дуб — нам більш-менш зрозуміло, крім однієї деталі: хто ж створив гени?
Приклад з дубом ще раз пiдтверджує, що в Природі немає нічого випадкового. Все відбу- вається закономiрно і точно за Планом. Але де і в чому закодована інформація Всесвіту? Як вона потрібна для дуба, то ще більш потрібна для розвитку Всесвіту. Природа щедра на форми й скупа на принципи. Тож і дуб, і Всесвіт розвиваються за єдиним принципом, гармонiйно, без боротьби.
Давайте замислимося над таким питанням, яким мав би бути шлях розвитку Всесвіту, аби на виходi з’явилася наша планета у всій своїй красі й гармонії? Це аж ніяк не в’яжеться з т. з. теорією "Великого вибуху." Вірогідність такого явища не більша від вірогідності виникнення повного англійського словника в результаті вибуху типографії.
Лише наприкінці ХХ ст. була сформована концепція, яка, на наш погляд, дає логічне, не суперечливе пояснення тому, як виник Всесвіт [1]. Згідно з цією концепцією, існує VІІ рівнів реальності. Рівень з І по ІV — це добре відомі із фізики середньої школи тверді тіла рідини, гази, елементарні частинки або плазма, яка їх продукує. V рівень — фізичний вакуум, в якому формуються атоми, молекули і матерії у трьох агрегатних станах. VІ рівень — це т. з. первин- не торсійне поле і, нарешті, VІІ рівень, який умовно було названо "Абсолютне Ніщо". Ця назва не випадкова. Як для кожного рівня реальності, аж до первинного торсійного поля включно, можна виписати змістовні рівняння (описати їх властивості), то VІІ рівень сучасна фізика й сучасна математика описує рівняння- ми, які мають вигляд пари тотожностей: О ? О (1); О ? О (2). Перша тотожність стосується закону збереження енергії, друга — кількості руху. Фізики не можуть зробити ніяких висно- вків стосовно того, які властивості має ця реальність. Отже, на VІІ рівні завершується фізика і починається метафізика. Можливість науки пізнати так звану VІІ Реальність дорівнюється нулю. Але ж саме з неї бере початок все те, що ми називаємо Всесвітом. А VІІ Реальність — це вже саме той План розбудови Всесвіту, про існування якого здогадувалися ще античні грецькі філософи.
У Біблії про цю Реальність сказано так: "Спочатку було Слово, і це Слово було у Бога, і Слово було Бог". Якщо перекласти це вислов- лювання мовою сучасної фізики, то воно означає "Матрицю Можливого". В ній, як і в ДНК дуба, закладені структури і властивості всіх нижчих рівнів реальності. Сам процес світотворення фізики описують так: фізичний ваку- ум і VІІ Реальність заповнюють увесь нескінче- ний простір Всесвіту.
Всі види матерії від першої до VІ — і всі форми взаємодії наперед визначені й носять Векторний характер. Вектор Всесвіту — це не стріла і не спіраль, його не можна математич- но описати, як не можна описати появу яблука на яблуні. Лише так можна пояснити цілеспря- мованість розвитку Всесвіту й появу нашої прекрасної планети з усім тим, що на ній є.

Природа в кості не грає
Теорія Дарвіна — це не що інше як блюзнірство! В її основі лежить випадок: спочатку природа бездумно щось витіває, а потім відбирає більш пристосованих [2].
Чи може, слiпим випадком є, наприклад, створення органу зору? Тут навiть сам Дарвiн спасував. Ось як вiн про це писав: "Припустити, що око … могло бути сформоване штучним добором, може здатися, признаюсь у цьому вiдверто, у вищiй мiрi безглуздим". На жаль, такою ж безглуздою є вся його "теорiя". Вона не має пiд собою жодного підгрунтя! Можна було б про це не згадувати, вибачити й забути цю нісенітницю. Але ця "теорiя" має принци- пове значення для формування свiтогляду третього тисячоліття й задля майбутнього всього свiту [3].
Дарвiн якось, нiби жартома, сказав, що його теорiя вiд Диявола. Втім, це не було жартом. Його теорiя стала одним з трьох стовпiв марк- систського свiтогляду, на основi цієї "теорiї" з’явилося на свiт сильне, але не вiрне вчення, що породило спотворену, атеїстичну комунiстичну iдеологiю. За часів радянської влади нашi люди почали знiмати iкони, а замiсть них вiшати на стiни портрети вождiв мiжнародного пролетарiату — Маркса, Енгельса, Ленiна, Сталiна, а поряд з ними — Дарвіна та Лисенка. Помилка у свiтоглядi — це безчисленнi страждання всiх народiв свiту й рiки кровi. Cпотворений свiтогляд спотворює життя в усьому свiтi.
Виникнення життя, живих організмів, людини, їх досконалість, гармонія і краса — це результат закономірного і цілеспрямованого розвитку Всесвіту, без фантастичного природного добору і боротьби за існування.
Від органічних сполук і систем до клітини, від клітини до багатоклітинних організмів й до людини, а від неї до суспільства — такий Вектор розвитку живої Природи. Подібно тому, як клітина є елементарною частинкою організму, так особа є елементарною частинкою суспіль- ства. В багатоклітинному організмі кожна клітина виконує свою функцію, підпорядковану інтересам усього організму. Все, що потрібно для виконання цiєї функції, клiтина отримує вчасно і в потрібній кількості, "не бере зайвого". На жаль, в суспільному організмі так не від- бувається. В цьому його недосконалість. Тому еволюція суспільства рухається в напряму досягнення такої ж гармонії між людьми, як в організмі між клітинами. Саме на реалізації цього принципа сьогодні зосереджена творча енергія Всесвiту.
Нині достеменно відомо, що формування всякого живого організму починається з плану–інформації, закладеному в ДНК і запитання щодо походження видів, у т. ч. й людини, зводиться до того, як саме виникли ДНК і білок. Хто так точно й послідовно розмістив мільйони нуклеотидів у ДНК-ланцюзі та мільйони амінокислот у пептидному ланцюзі? Припустити, що й сама молекула ДНК, і нуклеотиди могли з’явитися в результаті випадкового зіткнення атомів водню, вуглецю і азоту, навіть за мільярди років, це так же неймовірно, якби з купи сміття сформувався та й злетів у повітря Боїнг [4].
Людина — це апогей творчості Природи, після її появи процес видоутворення припинився. Це є свiдчення того, що Природа-Бог має Мету. Всі інші живі істоти — від амеби до мавпи — були необхідними попередниками. Так, це була еволюція, але еволюція творчості, в основі якої лежить Закон, а не випадок. Мавпа була створена ранiше, нiж людина, але й мавпа, й людина створені за індивідуальним ДНК-проектом.
Підсумовуючи вищесказане, можна зробити єдиний висновок, що наше уявлення про Всесвiт без концепції Творця — нонсенс. На наших очах відбувається злиття релігії і науки, вчення Платона і Аристотеля, ідеалізму і матеріалізму, містичного і раціонального, космічного і людського. Між Біблією і наукою не існує принципових розбіжностей, вони чудово узгоджуються і доповнюють одна одну. І релігія, і природничі науки вимагають для свого обґрунтування віри в Реальнiсть Творця. Якщо для першої Творець стоїть на початку і є фундаментом, то для другої — наприкінці й є основою, стрижнем світогляду третього тисячоліття [5]. Наука пізнає закони Природи, а Біблія, Святі Писання вчать, як цими законами користуватися. Наука дає зна- ння, а Біблія — Мудрість, наука без Бога сліпа і аморальна, а релігія без науки — немічна. Релігія облагороджує науку, а наука оберігає релігію від марновірства, забобонів та фанатизму. Наука не вказала дороги до щастя, а тільки відкрила перспективу загибелі. Не дарма древні мудреці говорили, що хто встигає в науці й відстає в моралі, той більше відстає, ніж встигає.
Великі вчені ХVІІ ст. чудово усвідомлювали, що творять вони щось небувале, таке, чого не знала антична наука. Коперник, Кеплер, Галілей, Ньютон, як і Птоломей, керувалися однією й тією ж передумовою, що світ являє собою високоупорядковану й досконалу сис- тему. Для них наука була знаряддям, iнструментом пiзнання вищого розуму та природи самого Творця. Вони не відчували ніякої незручності від постійного сусідства математичного описування руху планет і божественним поясненням цього руху. Під дахом натур- філософії спокійно вживалися принципово різні способи мислення: дослідно-математичний, метафізичний та онтологічний. Й не лише вживалися, а й навіть зміцнювали один одного. Програючи в суворості мислення, тодішні вчені вигравали у глибинному розумінні філософської світоглядної значу- щості своєї праці, вони захоплювалися гармонiєю Божого творіння, насолоджувалися Iстиною, трепетно благоговiли перед нею.
Пошуки істини фізиками і математиками в XVI–XVII ст. і більшої частини XVIІІ ст. носили релігійний характер та були занадто успішни- ми — відкриті ними фізичні й математичні Закони стали другим одкровенням, являючи людям славу і величність Божого творіння. Для більшості вчених вони були такими ж значущими, як і кожний рядок Біблії.
Всесвіт і Творець, Матерія і Дух, Природа і людина — єдині, невіддільні. Закони цілеспрямованого руху є водночас фізичними і метафізичними. Без метафізики ми ніколи не зрозуміємо й адекватно не оцінимо духовного значення фізики.

Проблема Творця
У всій своїй повноті проблема Творця постала перед наукою наприкінці ХІХ й на початку ХХ ст. Її на повному серйозі обговорювали творці квантової механіки, автор теорії відносності й теорії поля.
Подібно до того як ньютонівська фізика спіткнулася на питанні "першого поштовху", так основоположники квантової механіки зіткнулися з проблемою "першопричини". Або треба було відмовитися від закону причинності й стати на шлях індетермінізму, або приписати навіть атомам і молекулам щось на кшталт волі. Інакше кажучи — або відмовитися від причинності, або визнати реальність Творця, який спрямовує рух кожного атома, кожної молекули та управляє ним.
Індетермінізм пов’язувався з неспроможністю слідкувати за окремими атомами і передбачати їх рух. Але ж і сама будова атома, і його рух абсолютно детермінований, і це змусило Гейзенберга, автора "принципу невизначеності", визнати реальність Бога: "Тільки перший ковток із посудини знання породжує атеїзм, а на дні її — Бог". До такого ж висновку приходить і Планк. Розглядаючи проблему причинності й свободи волі, він зазначає, що "квантова фізика підійшла до такої межі, за якою треба розширити й уточнити нашу концепцію при- чинності: …при сучасному стані речей застосування принципу причинності до внутрішніх процесів в атомній фізиці є неможливим".
Ейнштейн на натяк журналіста Мерфі — чи не настав час, коли наука повинна дати своє визначення Бога — сердито відреагував: "Абсолютно безглузда думка!" і тут же, немов би схопившися, дав широке та глибоке обґрунтування поняттю "космічне релігійне почуття" як вищого ступеня релігійності. В це поняття Ейнштейн вкладав такий зміст: "індивід відчуває нікчемність людських бажань та цілей з одного боку і піднесеність та чудовий порядок, що проявляється в природі з іншого. Він починає розглядати своє існування як свого роду тюремне ув’язнення і лише увесь Всесвіт загалом сприймає як щось єдине і осмислене". На думку Ейнштейна, функція науки, а також мистецтва полягає в тому, аби пробуджувати, підтримувати і розвивати це почуття.
Але наполегливий Мерфі ставить таке запитання: "В усьому світі люди звертаються до науки в пошуках духовної підтримки і натхнен- ня, чого, як відомо, не може дати їм релігія. Якою ж мірою сучасна наука може задовольнити цю потребу? Ваша думка, професоре?". Ейнштейн: "Як говорити про те, що надихає сучасні наукові дослідження, то я вважаю, що всі найтонкіші ідеї беруть свій початок із глибинного релігійного почуття, і без такого почуття ці ідеї не були б такими плідними. Я думаю також, що той різновид релігійності, який нашими днями відбувається в наукових дослідженнях Планка, Гейзенберга, Бора, є єдиною творчою релігійною діяльністю у теперішній час, бо нині навряд чи можна вважати, що окрім науки ще й мистецтво висловлює якісь релігійні інстинкти, не говорячи вже про богословів, які застигли, застряли в догмах". Отже, ініціатива богопізнання від релігії переходить до науки.
На прямо поставлене запитання Мерфі: "Чи вірите ви у Бога?" Ейнштейн відповів: "Я вірю в бога Спінози, який розкривається у всезагаль- ній гармонії всіх речей, а не в бога, який піклується долями та справами людей". Відповідь була ясніша ясного, і наслідок легковажної інтерпретації Бога не примусив себе довго чекати — вже за 14 років на Хіросіму й Нагасакі впали перші атомні бомби. Почувши про це, Ейнштейн знепритомнів й до самої смерті відчував величезну провину за те, що був причетний до створення цієї зброї масового знищення. Це не була кара Господня, це була дія закону наслідку, плата за неадекватне мислення, за спотворений світогляд і нерозуміння ролі людини у Всесвіті.
Для більшості тодішніх вчених, які були абсолютно переконані в універсальності дії закону причинності, ідея Бога, та ще й здатного втручатися в хід світових подій, була зовсім неприйнятною. Для них Бог, що "винагороджує за заслуги та карає за гріхи", був неможливим за тою простою причиною, що, за їхнім переконанням, вчинки людей визначаються внутріш- ньою та зовнішньою необхідністю. А тому перед Богом люди можуть відповідати за свої вчинки не більше, ніж камінь за той рух, в який він був втягнутий. Відповідно до цих помилкових міркувань вважалося, що етична (моральна) поведінка людей не потребує ніякої релігій- ної основи, не потребує ані Бога, ані моралі. Через примітивізм мислення, світоглядну обмеженість тодішнім вченим не спадало на думку, що людина — богоподібна істота, яка може, як і Бог, творити, але, на відміну від нього, може творити не тільки добро, а й зло. Поруч з Творцем людина є активним учасником процесу світотворення, метою якого є перемога добра над злом, і в цій боротьбі людині з її свободою волі належить провідна роль.
Наука в цих питаннях залишалася на рівні обивателя. Вона виключала iз своєї сфери питання моралi, тому попереднє століття минуло під знаком повного безбожжя, за що людство розплачувалося багатомільйонними жертвами, розрухою і скаліченими долями. Та незважаючи на все це, виявляються "вчені", які ще й сьогодні так говорять про Бога: "Не бачив, не знаю", "Не можу довести й не можу спростувати".
Ньютон не бачив земного тяжіння, Планк не бачив кванта, ніхто не бачив електрона. Але чи можемо ми сьогодні уявити цивілізацію без законів Ньютона і квантової механіки? Немає сумніву, що визнання Бога як факту науки започаткує нову еру, нову цивілізацію — духовно багату, морально чисту й фізично здорову

Історія, що повторюється
Наведений вище діалог Ейнштейна з журналістом Мерфі відбувся у 1932 р. Тодішня ситуація у світі надто нагадує сьогоднішню. Історія повторюється, немов би хоче ще і ще раз переконати людство, що не тим шляхом й не туди воно рухається, не те робить, що є інший шлях, який веде до Бога, до Царства Божого, треба лише віднайти його. Царство Боже — це не комунiзм, не iлюзiя й не утопiя, а об’єктивна неминучість, воно стане незважаючи на шалений опiр усього людства — отакий шлях розвитку Всесвiту.
Чи можна було уникнути суспільних катастроф у минулому і чи можна їх не повторити нині, чого не зробила та наука і що має зроби- ти ця, аби розвиток подій у світі пішов за іншим сценарієм? Людство відчуває гостру потребу в науковому світогляді, адекватному нашому часові й ситуації. Кожна історична епоха зіштовхувалася з необхідністю "наведення мостів" між створеною природознавчими науками картиною світу й суспільно-політичною практикою. Нам слід переглянути й переосмислити всі філософські категорії, системи, теорії, концеп- ції, історичні факти, доктрини, зламати гли- бинні установки, стереотипи, що міцно засіли в наших душах, думках і трансформуються в наших діях. У цьому контексті варто згадати Леніна, котрий в розмові з Г. Уелсом сказав таке: "Наші уявлення (про світ — Авт.) грунту- ються на припущенні, що технічна могутність ніколи не переступить земної межі, але як ми встановимо міжпланетний зв’язок, всі наші філософські, соціальні й моральні уявлення будуть переглянутi. І в цьому випадку технічна могутність, ставши безмежною, покладе край насильству як одному з факторів прогресу". І далі, вже у "Філософських зошитах" зауважив: "Спростувати філософську систему — це не значить відкинути її, а розвинути далі, не замінити іншою односторонньою протилежністю, а включити у щось більш високе". Як нам видається, більш високим є світогляд ІІІ тисячоліття, який органiчно поєднує у собі науку, філософію і релігію, він так ставити- меться до Біблії, як квантова механіка до нью- тонівської. ІІІ тисячоліття мине під знаком боротьби світла й темряви, теїзма з атеїзмом, добра зі злом.
Марксистський світогляд без Бога — це все одно, що у формулі Ейнштейна Е = mc2, величину с не піднести до квадрату, або в формулi Планка Е = hv виключити величину h. Теоретики комунізму уявляли світ як матерію, що невідомо як і куди рухається, вони стверджували, що світ ніким не створений і виник випад- ково, із хаосу, шляхом дарвінівської еволюції, що Природа сліпа, жорстока і ворожа до людини, що з нею треба боротися, що людина похо- дить від мавпи, але чомусь всесильна і всемогутня, що Бог — вигадка, релігія — опіум для народу і т. д. і т. п. Державною iдеологією СРСР став войовничий атеїзм, на якому виховувало- ся не одне покоління homo sovjeticus. За 70 років існування атеїстичної держави наш народ пройшов через такі випробування, яких не знала жодна держава світу. Виникає запи- тання, чому цей народ так дружньо повстав проти царя й отримав на 30 рокiв найлютішого ворога всіх часів і всіх народів? Пояснити це можна лише тим, що комуністична ідеологія нагадує отруйний гриб, який ззовні дуже схожий на їстівний. Сама ідея комунізму запози- чена, точніше викрадена, з Євангелії, але без посилання на Бога. Богами вважалися вожді міжнародного пролетаріату — Маркс, Енгельс, Ленін, Сталін.
У світлі науки кінця ХХ і початку ХХІ ст. Бог постає як Реальність. Тільки таке сприйняття Бога може змінити свідомість людини і всього людства і врятувати світ від катастрофи. Історія науки знала багато епохальних відкриттів, у результаті яких уявлення людини про Природу змінювалося, тепер же після наукового відкриття Бога воно зміниться радикально.
У богословського Бога можна вірити й можна не вірити, з науковим Богом така легковажність абсолютно неприпустима. Але це абсолютно не означає, що треба всезагально силою насаджувати віру в нього. Хіба хтось насаджував віру в закони Ньютона або закони квантової механіки?
Бог воскресає у світлі науки. Настав час, коли треба усунути прірву між гуманітарними, суспільними і природничими науками, при- брати з історії людства і долі людини фактор випадковості. Гуманітарні науки лише тоді ефективно впливатимуть на свідомість люди- ни, коли вони у своєму русі зустрінуться і зіллються з точними науками. Це буде одна цілісна наука.
"Наука — писав Макс Планк — являє собою внутрішньо єдине ціле. Її поділ на окремі галузі зумовлений не стільки природою речей, скільки обмеженістю людського пізнання. Насправді існує неперервний ланцюг від фізики і хімії через біологію і антропологію до соціальних наук, ланцюг, котрий ні в одному місці не може бути перерваний, хіба що свавільно". Подібно до того як точні науки проникають у біологію, так і біологія — у соціологію, що й створює передумови для формування інтеграційної картини світу, яка охоплює всі явища Природи: від квантових до моральних. Тож завданням сьогоднішньої освіти є виховання активного, цілеспрямованого будівника нового морально бездоганного світу.
Нелогiчним є те, що ми сприймаємо вiдкриття найвидатнiших вчених i не сприй- маємо їхнього свiтогляду. Коперник, Кеплер, Ньютон, Ейнштейн, Планк, Гейзернберг, Бор, Павлов, Вернадський — 92 % найвидатнiших учених свiту були переконаними теїстами. Вірити, чи не вірити в Бога, в його моральні закони рівнозначно тому, вірити чи не вірити в закони Природи, в абсолютну упорядкованість Всесвіту. Без опори на Бога, на закони Всесвіту ми не зможемо упорядкувати світ, не вирішимо жодної проблеми, не зможемо зупинити стрімкий рух світу до можливої глобальної катастрофи.
Сталося так, що у розпочатому ІІІ тисячолітті світова спільнота залишилася без чітких моральних орієнтирів. Деякі могутні світогляди й порочні ідеології змагалися, боролися, доводили свою правоту, й жодна з них ні на рух не просунулася вперед. Це було не змагання iдей, а силове змагання "хто кого" на грунті старих порочних ідей, які вже відпрацювали свій ресурс, показали свою неспроможність змінити світ на краще і які давно вимагають заміни, але заміни не відбулося, нові ідеї поки що не з’явилися. Світ зупинився на роздоріжжі:
"to be or not to be?".

Бути чи не бути?
Народ не знає куди йому йти, а лідери не знають куди його вести. А якщо сліпий візьме за руку другого сліпого, то куди ж вони зайдуть, і що з ними буде?
Сучасне безвірне суспільство нагадує осу, яка влетіла у двері, а хоче вилетіти через вікно. Впершись голівкою у скло, вона дзижчить, махає крилами, в той час як за спинкою збожеволілої комахи є відкриті двері в чарівний, квітучий світ.
Нас сьогодні вже 7 млрд. Це гігантська, як висловився Вернадський, геопланетарна сила. Що ми зробили з планетою, з Едемським садом, який подарував нам Творець? Якби Дарвін прокинувся і повторив свій маршрут і як неперевершений натураліст описав, що сталося з тими пейзажами, які він побачив, ступивши на берег з корабля "Бігль", що з ними зробила людина за 150 років, то мабуть, висновок його був би прямо протилежним його вченню: не людина пішла від мавпи, а мавпа від людини. Куди ж ми рухаємося?
Як тут не згадати нашого апостола і пророка Т. Г. Шевченка, який писав:

"Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну
… Полюбіте щирим серцем
Велику руїну
Схаменіться! Будьте люде,
Бо лихо вам буде
Умийтеся! Образ Божий багном
не скверните".

Людство ще не винайшло "інструмента", за допомогою якого можна було б навести лад у світі, натомість наробило страхітливі арсена- ли зброї, яких достатньо, аби багаторазово знищити все на планеті. Виходить, що людство більше думало над тим, як занапастити собі, ніж над тим, як врятувати. Трильйони доларів витрачаються на самогубство! Не в зброї сила, а в Словi! Слово — це найгостріша, найпотуж- ніша й найефективніша зброя.
Треба змiнюватися всім i в усьому. Cьогоднi жодна людина не є i не може бути праведною тому, що весь свiт неправедний. Iти до Бога треба всiм i разом!
Причина наших вад — атеїзм. Ленiн, Гiтлер, Сталiн — у кожного з цих "вождів" був свiй свiтогляд, але об’єднуючою ідеєю у всiх трьох був атеїзм.
Сьогоднi кожний громадянин планети має усвідомити, якщо вiн i далi житиме за тими принципами, за якими він жив до сьогодні, то буде катастрофа неминуча. Треба навчитися жити за десятьма заповiдями…
Десятки років Америка не може врегулюва- ти відносини між Ізраїлем і Палестиною, зняти напругу в інших регіонах, ООН рекомендує вирішувати спірні питання мирним шляхом. А як? Де та філософія й ті механізми, які б убезпечили мир на планеті? Вони не розроблені, їх немає.
Нестабiльнiсть у свiтi починається з дитячого садочку, школи, вишу i далi переростає у мiжнароднi, мiжнацiональнi, мiжрелiгiйнi та iншi конфлiкти. ООН не цiкавиться, не звертає уваги на те, що показують дітям по телевiзору, чим заповнений радіоефiр, яку лiтературу читає молодь. З усього цього й починається формування майбутнього терориста, бойовика, найманого вбивці. Пiд маскою плюралiзму, демократії та свободи слова проштовхується мракобiсся. Тільки сліпому не видно, що врегулювати Схід на основі західних цінностей неможливо. Силою зброї тероризм не подолати, це однаково, що бензинову пожежу гасити водою. Потрібна не фiзична зброя, а потрібні нові, адекватні нашому часові ідеї. Якими б нелюдами не були терористи, але вони воюють, хай за навіжену, але ідею, а ідею можна перемогти лише більш високою Ідеєю. Силовi способи вирiшення сучасних проблем — це ознака відсутності адекватного світогляду
Не в силі Бог, а в правді, Істині, в правдивому Слові. Тільки потужний ідеологічний струмінь може змити весь бруд і блуд з планети. Тож потрібна планетарна ідеологія такої сили, котра поставила б кожну людину на своє, Богом визначене місце, подібно до того як сильне магнітне поле розподіляє, орієнтує і упорядковує залізні ошурки.
Свiт вимагає iдеологiчної переорiєнтацiї. Сьогоднi у свiтовiй cпiльнотi відбувається те, що модна фiлософiя називає флуктуацiєю. Якщо перевести це фiлософське поняття мовою полiтики, то це означає плюралiзм поглядiв, думок i дiй. У кожного свiй свiтогляд, свої iнтереси, своя лiнiя поведiнки, немає ні об’єднуючої ідеї, нi спільної мети. Ми зациклилися на тому, що причина зла лежить не в кожному з нас, а десь поза нами, винуватий ніби хтось інший, а не я. Людство ще не усвідомило, що крім тих законів, які воно виробило в процесі свого історичного розвитку, існують Вищі Абсолютні Закони, саме вони й визначають Вектор Всесвіту. Не за нашим планом і не ми будуємо світ. Усі наші негаразди від того, що наші бажання, наша воля, наша "творчість" не співпадають з Волею і Творчістю Бога. Історія людства — це історія богоборства.
У генетичному коді кожної живої істоти все розписано, якою вона має бути, як і що їй творити, як себе поводити. Павук, наприклад, знає своє призначення і незважаючи на незбагненну його складність, він легко з цим призначенням порається. В генетичному коді людини теж усе розписано: якими будуть очі, зовнішність, зріст і навіть характер, але не душа. Людині дарована Творцем свобода волі, і свобода дій, без якої вона не була б богоподібною і не могла б стати співтворцем Бога. Тому призначення людини, її поведінка виписані не лише в генах, але й у Біблії, в Новому Заповіті та інших Святих Писаннях. Коли людина творить беззаконня, гени мовчать, а говорить совість, якщо вона є. А щоб вона була, треба вивчати Біблію і ретельно виконувати заповіді. Моральні закони важливіші за фізичні. "Моральні істини — писав Ейнштейн — дорожчі й вищі за наукові. Людство має всі підстави підносити провісників моральних цінностей вище відкривачів наукових істин". Тому при прийнятті тих чи інших політичних рішень слід керуватися в першу чергу моральними законами. Особливо це стосується перших осіб держав, від рішення яких залежить й доля народів, яких вони представляють, і доля їх самих. Візьмемо, для при- кладу, хоча б лідера Палестини — Ясіра Арафата: що хорошого він зробив для свого народу і чи був він сам щасливим? Така ж доля спіткала і його противника Шарона. Кого і від чого вони захищали, за що боролися, чи зробили вони свої народи щасливими? Чому так трагічно складається і доля народів, і доля їх вождів? Відповідь одна — людство не хоче жити за заповідями Бога, тому й страждає. Доки з нашої свідомості не зникне поняття "ворог", нормального життя не буде. Треба розірвати кривавий ланцюг причинності, який так яскраво відобразив Бернард Шоу у своїй п’єсі "Цезар і Клеопатра". Згадаймо слова Цезаря до цариці Єгипту після того, як за її наказом був страчений Фатін, хоча Цезар гарантував йому безпеку. "Ти чуєш? — сказав Цезар. — Ті, що ломляться зараз у браму твого палацу, теж вірять у помсту і вбивства. Ти вбила їхнього вождя і вони будуть праві, як уб’ють тебе… А тоді в ім’я того ж права хіба я не повинен буду вбити їх за те, що вони вбили свою царицю, і бути вбитим у свою чергу їхніми співвітчизниками за те, що я вторгся до їхньої вітчизни? І що тоді залишається Риму, як не вбити цих убивць, аби світ побачив, як Рим мстить за синів своїх і за честь свою? І так од віку до віку — вбивство буде продовжувати вбивство і завжди в ім’я права, честі й миру, поки боги не стомляться від крові й не ство- рять породу людей, які навчаться розуміти один одного".

Чому виникли кризи?
Історія держави, як і доля людини — це не ланцюг випадковостей, кожна подія в нашому житті має і свою причину і свій наслідок. Яка ж причина криз у суспільстві? Ми не так мислимо, не так живемо, не те робимо, не туди йдемо, не ті цілі ставимо, не тими цінностями керуємося, не ті закони приймаємо. Без кон- цепції Творця, Євангельських iстин ми не зможемо зрозуміти ні ходу історії, ні долі людства, нi долі iндивiда. Історія є продовженням світо- творення, але вже за участю не тільки Творця, а й 7 мільярдiв спiвтворцiв, які в масі своїй не розуміють ні намірів, ні планів, ні мови Творця. Духовний свiт хоч i невiддiльний вiд матерiального, але не є ним i тому не може вивча- тися методом природничих наук.
Штучний вольовий відрив фізичного світу від духовного веде до волюнтаризму в політиці і авантюризму в діях. Такою була політика і практика СРСР. Сьогодні тим же шляхом йдуть США і Євросоюз. Наука має формувати полiтику, а не полiтики — науку. Наука, що від- кинула Творця, стає служницею політики.
Чому вченi не використовують своїх можливостей впливати на полiтику, вони ж експерти, радники, прогнозисти, консультанти уря- дових установ, парламентарiїв, мiнicтрiв? Сьогодні відповідь одна — здебільшого вони сліпі, у них світоглядний зір. Необхiдне усві- домлення соборностi всього людства. Треба створити науково обґрунтовану програму гармонiйного розвитку планети, сконцентру- вати увагу, всю дiяльнiсть соцiуму на соціально- культурному й духовному її розвитку.
Людству слід розробити і взяти на озброєн- ня новий світогляд, оволодівши яким можна врятувати і себе, і світ від катастрофи. Сьогоднi свiтогляд пересічної людини визначають точнi науки, які своїм блиском ослiплюють обивателя. Це й призвело до байдужого i зневажливого ставлення до питань духовностi i моральностi. Причина духовної кризи — ощадливий, розважальний рацiоналiзм, вiн вiдштовхнув духовнi цiнностi на заднiй план. Нинішня цивілізація сформувалася на фор- мальному визнанні Бога. Виписані в Біблії норми, принципи, закони не стали керівни- цтвом до дій ані для влади, ані для народу. Демократичний світ зорієнтований лише на верховенство і виконання тих законів, прав і свобод, які він сам вигадав, а не на верховен- ство Вищих Законів, Законів Космосу, Законів Природи–Бога.

Владыки! Вам венец и трон
Даст Закон — а не Природа.
Стоите выше вы народа
Но вечный выше вас, закон.
И горе, горе племенам,
Где дремлет он неосторожно,
Где иль народу, иль царям
Законам властвовать возможно!
О. Пушкін

У кожної людини, народу, держави — свій шлях до Бога, напрямок один, а шляхи різні. За останні 300 років відбулася підміна Євангельських цінностей на мирські, Верховенства Вищого Божого Закону на верховенство світського, замість бiблiйних заповідей — демократія, свобода, права людини. Але ж все це не гарантує ні високої моральності, ні справедливості в суспільстві. Планета деградує і розпадається. Порятунок — у поверненні до Бога.
Демократія — це свобода від Бога і від моралі. Як iдуть справи з мораллю в найдемократичнішій країні світу, всім добре відомо й тим не менше ця країна свою "демократію і свободу" хоче силою зброї нав’язати всьому світові. Не важко здогадатися, до чого це може призвести.
Наше розуміння Природи і наше сприйняття Бога надто легковажне, не серйозне, а дарма.

"Не то, что мните вы, природа:
Не слепок, не бездумный лик –
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык.
Ф. Тютчев

Поети краще, ніж філософи розуміли і природу, і людину.
Автор не знає, чи вдалося йому переконати читача, що Бог — реальність, що атеїзм — це найбільше зло, що аморальність це ракова пухлина планети у прямому й переносному значенні, яка вразила всі органи суспільного організму і з кожним днем стає все загрозливішою. Втім, сучасні глобальні, регіональні й індивідуальні проблеми мають стати пробним каменем для світогляду третього тисячоліття і буде роковою помилкою вирішувати ці проблеми, керуючись лише ідеями і теоріями минулого другого тисячоліття.

Найбільш хвилює Україна
Зрозуміло, що автора насамперед хвилюють проблеми рідної України. Чому за 20 років Незалежності становище її не тільки не покращилося, а ще й погіршилося? Було дуже погано, а стале ще гірше.
Як могло трапитися, що Україна з такими прекрасними природними багатствами стала однією із найзлиденніших країн у світі? Яка причина, хто винен? А винен український народ, який ще й досі не позбувся, не звільнився від атеїстичної комуністичної ідеології, це вона спровокувала Другу світову війну й розв’язала війну в Афганістані. Це атеїстикомуністи пограбували, розікрали, розорили Україну, довели її до крайнього зубожіння, до відчаю, а тепер цинічно заявляють, що та влада була кращою, і знову як і в сімнадцятому, підбурюють народ грабувати награбоване. Та скільки ж можна нас дурити, що ми за народ?!
Атеїстична комуністична ідеологія спотворила совість народу. Щоб вижити, йому доводилося брехати, красти, давати хабарі, твори- ти беззаконня. Це вона поставила монстра поряд зі словом ВІТЧИЗНА. Не Росія, не Польща і не Литва винні в тому, що Україна триста років не мала незалежності. І навіть тепер, коли Незалежність прийшла до нас, як божий дар, ми не можемо скористатися нею. Двадцять років Незалежності — це найчорніша сторінка в історії України!
Складність у тому, що можливість будувати державу з’явилася на зламі тисячоліть, коли одна цивілізація добігає свого кінця, а друга ще не сформувалася. На долю України випала велика честь будувати нову державу, державу нового типу, державу третього тисячоліття. Завдання не з легких, але його треба вирішувати нам самим. Захід в цьому питанні не допоможе, бо становище його самого дещо нагадує нині СРСР зразка 90-х років. Переймати політичну систему, західні цінності, які вже виробили свій ресурс, і нерозумно, і некоректно. Треба дуже уважно вивчати його досвід, його історію і причини занепаду. Волею Всевишнього нам випало бути першопрохідцями, першими прокладати дорогу в новий помаранчевий світ, світ без ворогів і боротьби з ними. Шлях України до Бога не буде легким, але саме він об’єднає Захід і Схід, усі політичні сили і збудеться пророкування Нострадамуса: "Гряде новий, стократ привабливіший, звичай, старому бусурманському на зміну. Де мова тішить слух, там Борисфенів край, початок здвигам покладе, злама рутину".
Незалежно від нашої волі сама історія поставила Україну перед вибором: або вона стане засновницею нової цивілізації, державою ІІІ тисячоліття, або її не буде. Ми змушені з’явитися на карті Європи не як Європейська держава зразка ХІХ ст., такими ми Європі й не цікаві, й не надто потрібні. В Європу нам треба йти зі своєю, новою, вже апробованою моделлю держави.
Українська Національна ідея — це український шлях до Бога, тільки ідучи цим шляхом, ми здобудемо повну свободу, справжню демократію, правову державу без корупції і хабара, без наркоманії та алкоголізму, без порнографії й статевих збочень, без торгівлі людьми, їхні- ми органами, без антисемітизму і всіляких фобій.
Ефективно управляти державою без ефективної ідеології неможливо. Для кожної люди- ни держава має забезпечити повну свободу вибору шляху до Бога, в цьому суть свободи віросповідання.
У перші роки Незалежності від колишніх комуністичних ідеологів ми почули таке: нам не треба ні світогляду — у кожного він свій, ні державної ідеології, а Божу істину, iмператив законiв природи вони оголосили тоталітариз- мом і намагалися включити цю тезу навіть до Конституції, дозволивши вести атеїстичну пропаганду. Нiщо не змiнилося, комунicтична атеїстична iдеологiя була узаконена вже в незалежнiй Українi. В результаті ми стали свід- ками великого безладдя. Замість демократії отримали охлократію з нічим не обмеженою корупцією, замість свободи — анархію і свавілля, замість приватизації — прихватизацію, замість любові — культ сексу, замість homo morales — отваринення під маскою повернення до природи.
Деідеологізація, безідейність призвела до того, що з мовчазної згоди народу в нас почали ставити пам’ятники найлютішим ворогам України — Йосипу Сталіну, Катерині другій. Хто такий Сталін? Оскаженілий тиран усіх часів і народів. Ми говоримо це від імені десят- ків мільйонів замордованих і розстріляних жертв сталінізму. Ми не можемо сьогодні навіть порахувати, скільки в Україні він наро- бив Бабиних Ярів, де не копнеш, там і кістки. Проте ще знаходяться такі, які й досі виходять на Хрещатик з портретом цього нелюдя. Хто ці люди? Яке їх минуле? Хто їх організовує і з якою метою?
Держава, в якій ставлять пам’ятники тиранам, не зможе позбутися ні корупції, ні інших своїх вад, така держава приречена на загибель. У першу чергу нам треба вивести країну з ідеологічної стагнації. Що морально, а що аморально, що є добро, а що зло, що є Істина, а що лжа — всі ці питання без концепції Творця не вирішуються. Держава повинна забезпечити повну свободу вибору шляху до Бога, в цьому суть свободи вiросповiдання.
Як і яку державу будувати, цьому не гріх повчитися на помилках минулого століття. Перш ніж будувати державу, Ленiн розробив чiтку схему партiйного будівництва, і в цьому він був геніальним. Спочатку були розробленi теоретичнi основи партії, ідеологічнi засади партії, а потім вже розроблялася програма, стратегія, тактика будівництва держави. Чому і що завадило здійснити цей геніальний задум? А завадила люта ненависть до релігії, жовчний войовничий атеїзм. Ленін цього не зрозумів до самої смерті. Вже згодом він бачив, що накоїв надто багато лиха, пробував щось змінювати, але відведений йому історією час вже завершився. Його хворобу і смерть можна пояснити невдачами в розбудові держави. Ленін — це класичний приклад того, як аморальність, абсолютне невизнання Бога впливає на життя і діяльність далеко неординарної, геніальної людини. Таких прикладів можна навести чимало.
Який урок можна взяти з цієї історії? Перш за все повністю запозичити схему партійного будівництва. Наші партії здебільшого бездуховні, безідейні, безпрограмні, теоретично та ідеологічно не підготовлені до будівництва держави нового типу, держави третього тисячоліття. Починати треба з підготовки кадрів і реформування науки, радикальної зміни змісту освіти. Сьогодні ми від однієї крайності — насильного насаджування політичного та ідеологічного тоталітаризму впали, під маскою "плюралізму", в іншу, ще гіршу крайність — вседозволеність. А якщо все дозволено, то, як показав Ф. Достоєвський у своєму знаменитому творі "Брати Карамазови", людина божеволіє.
Всі наші проблеми будуть лише тоді вирішені, коли в нас з’являться високодуховні, ідейні, високоосвічені, принципові кадри, які знають, як і яку державу будувати. На марксистському грунті такі кадри не ростуть, а іншого грунту в нас поки що немає. Наше МОН чомусь вважає, що та система освіти, що була в тій державі — добра, що її тільки треба розвинути, відкоригувати. Яка ж вона добра, якщо держава розвалилася?! Увесь же партійно-бюрократичний апарат тієї держави і цієї виховувався за тої "доброї" системi освіти. І що маємо? Наше суспільство опинилося в такому стані, що нема з кого вибрати достойних і люди вимушені голосувати за гречку. Було багато постанов, концепцій, але зміст освіти здебільшого залишився незмінним — матеріалістичним, атеїстичним, безідейним, бездуховним. Українська освіта має подовжити спадщину, але не попередньої держави, а справді великих і мудрих педагогів — Коменського, Ушинського, Ващенка — всіх їх об’єднує віра в Бога. "Україна і Бог!" — таким був девіз Ващенка. Нам треба радикально змінити зміст, стратегію і методо- логію освіти, бо та освіта, що була в тій державі, призвела до духовного зубожіння, моральної деградації, псевдокультури, економічної і технологічної відсталості, політичного волюнтаризму і розвалу держави, а сьогодні ми з тих же причин не можемо побудувати нову державу.
Зміст освіти потребує термінової реформи на засадах світогляду та ідеології ІІІ тисячоліття. Сьогодні в школах вивчають фізику і не згадують про Творця фізики. Колишні заідео- логізовані курси (діамат, істмат, політекономію) ми нічим гідним так і не замінили, в результаті наше суспільство стало ще більш деморалізованим, корумпованим, криміналізованим.
Тож завдання нинішньої освіти — навчити молоду людину адекватно розуміти світ і мис- лити, правильно орієнтуватися в теперішньо- му світі, знайти свою нішу і сповна зреалізуватися.
Завдання виховання — зробити з молодої людини духовно багатого, морально чистого, фізично здорового активного світотворця, будівника нової держави, пам’ятаючи, що сильна держава — це морально бездоганна держава. Моральність — кредо виховання, на нього повинні працювати, служити йому всі дисципліни, всі форми знання.
Школа має виховувати не іудеїв, християн чи iсламiстiв, а переконаних теїстiв. Чого варті професіонали, бізнесмени, чиновники без Бога в душі, вони не думатимуть про державу і про народ, вони й себе й своїх дітей занапас- тять і державу загублять.
Раніше говорили: знання — це сила, тепер ми знаємо, що знання без Бога, без моралі — це дурна сила.
Сучасна педагогіка наголошує на сімейному вихованні. А що собою являє сучасна сім’я? Скільки у нас розведених батьків-одинаків, скільки рукоприкладства, пияцтва і т. ін.! Треба так поставити справу виховання і нав чання, аби діти виховували зіпсованих батьків.
Велику надію ми покладаємо на зміну поко- лінь, що прийдешні будуть кращими. Ні, не буде воно кращим за нинішньої системі навчання і виховання…
У світлі нового світогляду і нової ідеології радикальної зміни потребують й ЗМІ.
Та чи не найбільших змін потребує
Конституція. Нинішня атеїстична Конституція розроблялася на ідейних засадах минулого і позаминулого століть, народжувалася вона у великих муках і плід виявився нежиттєздатним. З такою "конституцією" держави ІІІ тисячоліття ми не побудуємо, як би не переймалися! Конституція держави ІІІ тисячоліття повинна розроблятися на нових концептуальних засадах, вона має стати конкретним виразом і практичним втіленням світогляду та ідеології ІІІ тисячоліття! На законодавчому рівні слід забезпечити кожному громадянинові повну свободу вибору шляху до Бога. Лише таку Конституцію можна покласти поруч з Біблією і присягатися їй.
Народ має знати, яку державу він будує і на яких моральних засадах. Щоб усі — Президент, Уряд, Парламент, чиновники, олігархи, бізнесмени і весь народ відчули велич та красу майбутньої держави і з ентузіазмом та натхненням стали до її розбудови. Це єдиний спосіб покінчити з корупцією та іншими вадами нашого суспільства.

Обніміться ж брати мої,
Молю Вас, благаю …
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну …
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє.
Тарас Шевченко

Ми переконанi, що духовне відродження і моральне оновлення світу розпочнеться з України.
Нам треба шукати шлях не в Європу, а до Бога. З Богом і до Бога!

Антон Душейко,
кандидат бiологічних наук
Анастасiя Покровська,
аспiрантка НПУ iм. М. Драгоманова
Володимир Душейко,
кандидат хiмічних наук
Анна Клець,
студентка КНУ iм. Тараса Шевченка



 

ПерсонаL

Анонсы

Акции/Розыгрыши

Блоги