Самоцвітна Україна: від зерняток до брил


Самоцвітна Україна: від зерняток до брил
Чи-то волею Небес, чи, може, якось інакше, та на дивній Землі-матінці нашій, щирій на дива, сталося чимало неабияких диво-творінь, народжених Всевишнім та Природою. Й одним найяскравішим з них за небесною красою є дорогоцінне каміння. Древні мудреці мудрують, а казки народів світу відгукуються: мовляв, то колись отакий рясний зоряний дощ промайнув Землею- матінкою — та й накидав самоцвітів кому та як довелося.
Дещо перепало й Україні нашій з цього щирого короба небесного. Що саме? Зрештою, хоч щось маємо — з того що маємо…

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Казкові каміння-самоцвіти вкрай запали до душі не лише наших сучасників, а й далеких пращурів-попередників з різних країн світу, які віддавалися цьому природньому диву-дару, депокуди ледь не гублячи свої душі грішні. Бо стали символом достатку й багатства. Втім багатьом з нас ще з далекого дитинства відомі такі диво-герої, як найспритніший та праведний Алі-Баба із "кинутою" ним піратською скарбовою печерою, герої "піратського" літописця Р. Стівенсона — очайдушні шукачі діамантів, дивовижні купи скарбів з невмирущого твору Р. Кіплінга "Мауглі", отакі собі дитячі скарбові "супер-трилери" з вічних у часі творів П. Бажова "Хазяйка мідної гори" та "Срібне копитце"… Ще й безліч неймовірних казок, билин та іншого романтичного народного епосу на цю "гарячу" самоцвітну тему з різних країн світу — й особливо, звісно, мудрого та загадкового Сходу…

ЗНАЙОМСТВО ЗДАЛЕКА ТА ЗБЛИЗЬКА

ЗАГАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНО
Самоцвіти, вони ж й дорогоцінні камені, — це рідкісні мінерали, що зазвичай зустрічаються у вигляді прозорих кристалів. Відрізняються різноманітністю та красою кольору, яскравим блиском, іноді й іншими оптичними ефектами, а також високою твердістю й міцністю, довговічністю.
Відомі вони від часів первісної людини, але лише порівняно нещодавно, близько 300 років тому, люди навчилися художньо їх обробляти. Адже саме огранювання — створення нових площин у певному порядку — підсилює блиск і красу цих незвичайних, дивних, подекуди й божественних каменів. Вперше гранувальна справа з’явилася у Давньому Єгипті за 3000 років до нашої ери. І вже тоді краса, рідкість й довговічність зумовили високу ціну на дорогоцінне каменя та зробили їх символом влади, могутності й багатства. Так було від давніхдавен, так є сьогодні й, напевно, цілком впевнено піде у майбутнє.
Втім, ціна справжнього дорогоцінного каменю залежить від індивідуальних особливостей кожного зразка природного мінералу та від його маси. Тому ювелірні камені вимірюються своєю мірою маси — каратами, а перли — гранами.
Для початку варто розділити такі подібні, на перший погляд, поняття, як дорогоцінне каміння та самоцвіти.
Дорогоцінне каміння (рос. драгоценные камни, англ. gemstones, precious stones, нім. Edelsteine m pl) — природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).
Самоцвіти (рос. самоцветы, англ. semiprecious stones; gems, gem-stones; нім. rohe Halbedelsteine, Halbedelsteine, Schmucksteine) — кольорові та безбарвні коштовні ювелірні, ювелірно-виробні і виробні камені, що відповідають за якістю вимогам ювелірно- каменерізної промисловості й використовуються задля виробництва прикрас та художніх виробів прикладного призначення. За загальною характеристикою, коштовне каміння, самоцвіти — це різні за складом і будовою мінерали, переважно кристали, з особливими властивостями. Зазвичай вони мають чудове забарвленя, яскравий вигляд, високу прозорість, сильне променезаломлювання, значну твердістю тощо.
До дорогоцінного каміння належать як природні, так і штучні (синтетичні) мінерали у сировині — необробленому та обробленому вигляді (виробах). Використовуються у ювелірній справі, буровій техніці, оптиці тощо. Ювелірне каміння застосовується у виробах, які набувають ще більшої коштовності в оправі з благородних металів. Світові роздрібні ціни на ограновані ювелірні камені найвищої якості нині коливаються від 25 тис. (І порядок) до 5–50 (IV порядок) дол. США за 1 карат.

ПРИКРАСИ, ПРИКРАСИ — Й ЩЕ РАЗ КРАСА...
Ювелірні прикраси — предмети, що відіграють функцію естетичної орнаментації тіла людини. Звичай декорувати людське тіло виник на зорі формування людського суспільства як один з перших проявів земної культури.
Найперші ювелірні вироби виготовлялися з таких природних матеріалів, як кістка, ікла тварин, мушлі, дерево та камінь. З плином часу дорогі й екзотичні ювелірні вироби почали використовуватися як індикатори соціального статусу та вжитку всіх верств населення. Так, українські жінки завжди полюбляли прикрашати себе стрічками й вінками, що їх вони плели з живих або штучних квітів тощо. Серги, підвіски, каблучки, намиста були найрозповсюдженнішими видами ювелірних прикрас, часто в них вставляли напівдорогоцінні камені й корали, що користувалися особливою привабливістю. Форми серг були надзвичайно різноманітні: "п’явочки" (з одного кільця), "качечки", "метелики", "ягідки" (з червоними камінцями), "маківки" та інші. Нашийною прикрасою зазвичай було намисто у кілька (до 25) ниток-"разків" з дрібних бусин коралів, гранатів, смальти (кольорового скла), бурштину.
До дорогоцінного каміння відносять й мінеральні тіла органічного походження — перли, бурштин, корали.
Щодо самоцвітів, то до них відносять й колекційні декоративні мінерали. Технічними умовами й стандартами регламентовані розміри та дефекти, що припускаються при визначенні сортності самоцвітів. Мінімальні розміри залежать від цінності каменю: ювелірні камені І порядку — 1–2 мм, II–IV порядків — 3–6 мм, ювелірно-виробні — 1–5 см, виробні — 5–10 см і більше. Показниками високої якості служать прозорість, яскраве чисте забарвлення, красивий малюнок, відсутність тріщин і чужорідних включень, що знижують декоративність каменю.
У ювелірних каменів за допомогою опромінення або термічного впливу (відпалу) штучно посилюється або змінюється забарвлення. Зрештою, відомі способи перетворення жовто-зеленого берилу на блакитний аквамарин, моріону і аметисту на оранжевий цитрин, бурого циркону на прозорий блакитний тощо.

СВІТОВА ІСТОРІЯ…
Археологічні розкопки, проведені на одних з найбагатших самоцвітами територіях Індії та М’янми, свідчать, що давнє населення прикрашало себе, свою зброю та начиння вже у VIII– VI тис. до Р. Х. (використовували здебільшого місцеві халцедони, агати, нефрити, які було досить легко виявити й видобути).
Історія зберегла чимало прекрасних зразків робіт древніх майстрів-ювелірів. Так, у Каїрському музеї зберігається статуетка Нофрет з намистом з кольорових каменів, що була виявлена під час археологічних розко- пок поховань у Древньому Єгипті (2700–2500 років до н. е.). У гробниці царя шумерів Мескаламдуга (2500 р. до н. е.) були знайдені буси та підвіска з лазуриту, а в усипальниці цариці Древнього Шумеру Шубад — гребені, прикрашені кам’яними квітами з лазуриту. У древніх похованнях Південного Межиріччя (середина III тис. до н. е.) виявили бронзові статуї жіночої голови й голови бика з очима з кольорових каменів! Зрештою й у гробниці єгипетського фараона Тутанхамона була безліч нарядних речей, оброблених бірюзою та лазуритом.
А ще самоцвіти згадуються в одному з найдавніших літературних творів людства "Епосі про Гільгамеша", створеному в Давньому Шумері у XXII ст. до Р. Х. Окремі відомості про мінерали можна також знайти й в індійських "Ведах" (XI–Х ст. до Р. Х.). Найдавніші погляди китайських мислителів на коштовні камені викладені у трактаті "Сан-Хей-Дін" ("Давні розповіді про гори та людей"), який описує 17 мінералів і датований серединою I тис. до Р. Х. Найвагомішими працями античного світу в галузі мінералогії слід вважати трактат Теофраста "Про камені" (IV ст. до Р. Х.) та енциклопедичну працю Плінія "Природнича історія" (77 р. нашої ери), в який зокрема входить том "Природнича історія копалин". В індуїстських книгах "Гарудапурана" й "Агастімата" (раннє середньовіччя) міститься вчення напівлегендарного ченця Агастьї про дорогоцінні камені.
Зокрема янтар (бурштин) вже у III тисячолітті до н. е. застосовувався майже у всіх країнах для виготовлення прикрас. Пліній Старший писав, що в Скіфії зустрічаються "золотисті камені, що горять". Ймовірно, що вони видобувалися берегами рік й на узбережжі Балтійського моря. Древніми торговими шляхами янтар потрапляв до Західної Європи, Індії і навіть Китаю (більш детальний матеріал на тему бурштинових шляхів див. після цієї статті — Ред.). У VIII–X ст. у багатьох країнах бурштинові пластини й вироби були еквівалентом золотих та срібних монет. Завоювали вони популярність й у Древній Греції.
Справжнім тріумфом в обробці каменя можна назвати древнє мистецтво гліптики — мініатюрного різьблення на кольорових і прозорих каменях, що зародилося у Древньому Шумері й поширилося у Єгипті. У Древній Елладі гліптика стала справді високим мистецтвом, об’єднавши природну красу каменя та віртуозне різьблення майстра. Матеріалом для виготовлення ґем спочатку служили халцедон, яшма, гірський кришталь, празем. Нових висот цей вид античного мистецтва сягнув у IV ст. до н. е., коли почали використовувати багатошарові кольорові камені — сардонікси, агати, а також більш тверді — такі як смарагд і аквамарин. Майстри того періоду еллінізму стали виготовляти камеїґеми з рельєфним зображенням.
Античні майстри залишили на камені вишукані сцени з міфології, зображаючи богів і міфічних героїв, портрети правителів, переможців Олімпійських ігор та ін. Вибір каменя підкорявся сюжету. Так, траурні ґеми виготовляли з чорних каменів, на яких часто з’являлася Персефона, викрадена владикою царства мертвих Аїдом; весільні ґеми робили з сердоліку, часто з контурами Амура і Психеї — символу вірної любові. Морські сюжети, фігурки Нептуна і Тритона вирізали на аквамарині; бога веселощів і виноробства Діоніса (Бахуса) — на аметисті, який нібито оберігав від сп’яніння. Всесвітньо відома вирізана на тришаровому оніксі "Камея Гонзага" (III ст. до н. е.) із зображенням парного портрету єгипетського царя Птолемея та його дружини Арсинойї.
Зрештою з Древньої Греції мистецтво різьблення по каменю розповсюдилося на Древній Рим, де отримало новий розвиток — етруськоіталійський, з характерним помпезним стилем. Обробка кольорових дорогоцінних каменів за давніх часів була нескладною і, зазвичай, обмежувалася обколюванням із шліфуванням. У ранньому середньовіччі ця операція ускладнилася — спочатку камінь шліфували на плиті з дрібнозернистого пісковику, а опісля полірували на свинцевій основі з цегельною мукою або товченим гірським кришталем. Так отримували не лише гладенькі, але й випуклі камені (подібні на сучасні кабошони). Ними прикрашали чаші й кубки, зброю, збрую, церковне начиння, одяг. Найчастіше у виробах XII– XIII ст. переважали аметист, гірський кришталь, сердолік, смарагд, сапфір, бірюза. Центром художньої обробки каменя у середньовіччі була Візантія. На відміну від Західної Європи вона зберегла античні традиції та привнесла до них віяння східного мистецтва. У ювелірному мистецтві Візантії переважає східна пишнота, інкрустація коштовними каменями, зберігається гліптика.
Помітно вплинула на розвиток ювелірного мистецтва епоха Відродження. Пізніше, у XVII–XVIII ст. у Західній Європі кольорові коштовні камені почали використати при виготовленні скриньок, статуеток, письмових приладів, годинників і т. п. Нашому сучасникові широко відомі настільні прикраси французьких ювелірів XVII–XVIII ст., обсипані рубі- нами, сапфірами, діамантами, смарагдами, бірюзою, ґранатами, гірським кришталем і халцедонами.
Величезними є цінності, зібрані у скарбницях владик Сходу. Так, у Китаї був побудований літній палац одного з богдиханів, де зберігалися коштовності, накопичені за багато сторіч. Серед них — макет палацу із золота завдовжки близько 5 м і завширшки 3,6 м із деревами й листям, оздоблений квітами із смарагдами, алмазами та рубінами. Незчисленними багатствами володіли правителі Індії — Великі Моголи. Серед їхніх скарбів — п’ять тронів, виконаних із золота і прикрашених алмазами масою до 300 каратів кожний, перлинами до 50 каратів та багатьма дорогоцінними каменями. Кожний трон мав свою назву — алмазний, смарагдовий, рубіновий, сапфіровий, павиний. На території Східної Європи геологічні умови різко відрізнялися від умов Західної Європи, Середньої Азії та Середнього Сходу. Кольорового каменя було замало, що характеризувало більш низький рівень культури його застосування. Так або інакше, найперші дані про камені Древньої Русі наведені в "Ізборнику Святослава" (1073 р.), де зустрічаються описи деяких властивостей каменя — кольору, твердості, ціни. У X–XVI ст. використовували янтар (бурштин), світлий аметист, річкові перли (з Кандалакшської затоки), обсидіан, гагат, мармуровий онікс і бірюзу (із Закавказзя), лазурит (із Середньої Азії). Розкішшю і багатством вирізнялася зброя та одяг князів і бояр, до побуту увійшли персні з каменями, всілякі шийні й наплічні прикраси. Унікальний твір ювелірного мистецтва Київської Русі — "Шапка Мономаха", що потрапила до Русі у XII–ХІІІ ст. й нині вважається неперевершеним арабськоєгипетським виробом, бо ж прикрашена перлами, рубінами, смарагдами й сапфірами, ще й вінчається хрестом з великими перлинами й смарагдами.

…РЕЛІГІЯ…
Розвиток релігійних уявлень сприяв відповідному ставленню до рідкісних каменів як до магічних супутників богів. Так, зображення єгипетської богині Хатхор поєднували із бірюзою та малахітом. Бога Вішну зображували в Індії з яскравим рубіном на грудях. Третє око Шиви у храмових статуях іноді оздоблювали дорогоцінним алмазом. За розповіддю Геродота, храм Геракла в Тирі прикрашав стовп, виточений з валуна зеленого берилу. Смарагди оточували богиню Фуру в храмах доколумбової Америки. Зрештою богам зазвичай щедро жертвували їхні улюблені камені. Численні згадки самоцвітів у Біблії (середина II тис. до Р. Х.) свідчать про використання їх у культових обрядах і в широкому вжитку (загалом у Біблії згадується 31 дорогоцінний камінь). Зокрема наперсник (нагрудна чотирикутна пектораль) першого первосвященика Аарона містив 12 дорогоцінних каменів. Навіть сам Бог наказав, як створити наперсник: "І понасаджуєш на йому оправлене каміння, чотири ряди каміння; один ряд: сард, топаз і смарагд, ряд перший; а другий ряд: гранат, сапфір і діамант; а ряд третій: опал, агат і аметист; а четвертий ряд: хризоліт і онікс, і яспіс; оправлені в золото будуть вони в своїх кубельцях. І будуть камені по іменам синів Ізраїлевих, дванадцять по іменам їх; вирізані як печатка, кожен із ім’ям своїм буде, по дванадцяти колінах" (Друга книга Мойсея, 28: 17–21).

…ТА, ЗВІСНО, КОМЕРЦІЯ
Ще на початку XIX ст. з безлічі ювелірних майстерень почали виділятися фірми, які відзначалися особливою якістю виконання ювелірних робіт. Продукція майстерень, яка мала свої, властиві лише їм риси, зрештою навіть почала претендувати на звання творів мистецтва. Такі виробництва того часу зростали до рівня елітних ювелірних будинків, чиї ювелірні вироби користувалися попитом у знаних людей та навіть королів.
Пізніше (у XX ст.) основними законодавцями ювелірного мистецтва стають великі ювелірні будинки. Нині відомо багато так званих ювелірних домів, чия продукція користується чималим попитом й виставляється на численних аукціонах. Кожний ювелірний дім має свій особливий стиль виконання ювелірних робіт, що захищає твори від підробок та дозволяє відрізнити вироби одного дому від інших. Зрештою їх вироби вважаються одним із надійніших об’єктів капіталовкладення та є справжніми витворами мистецтва.
Так, нині на увесь світ відомі імена фірм "Картьє", "Геррард", "Еспрі", "Булгарі", "Тіффані", "Фаберже" та ін. Ці фірми виготовляють вироби, що об’єднують в собі розкіш і красу каменя. На сьогодні ключова роль у світовій торгівлі коштовними каменями і виробами з них належить аукціонам у Нью-Йорку, Лондоні, Женеві, Сент-Морітці. Найбільшими є аукціони "Сотбі" та "Крісті", через які проходить основна маса відомих каменів і коштовностей.
Зрештою нині зростає всесвітній попит на коштовності, що сприяє розвитку їх виробництва та розширенню торгівлі. Тож самоцвіти як предмет широкої міжнародної торгівлі складає істотну частину експорту Австралії, М’янми (Бірми), Таїланду, Шрі-Ланки, Конго, Бразилії, Колумбії та багатьох інших країн світу.
Отже видобуток, обробка і реалізація доро- гоцінних каменів цілком закономірно перетворилися на цілу світову потужну індустрію.

КАТЕГОРІЇ ДИВО-КАМЕНІВ

ДОРОГОЦІННІ
За особливостями застосування та стосовно вартості розрізняють такі самоцвіти вищого гатунку:
І порядку: рубін, смарагд, алмаз, сапфір синій.
II порядку: олександрит, евклаз, благородний жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий (в деяких країнах — зелений, оранжевий і фіолетовий), опал благородний чорний, шпінель благородна.
III порядку: демантоїд, аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворит, циркон, шпінель.
IV порядку: адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, герсоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, гірський кришталь, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний табезколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин (крім цього, іноді до цієї групи відно- сять хризоліт, циркон, кунцит, берил жовтий, зелений і рожевий, альмандин, бірюзу).

НАПІВДОРОГОЦІННІ
Напівдорогоцінне (ювелірно-виробне) каміння — це природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах). Розрізняють такі ювелірно-виробні каміння: І порядку: бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та кошаче око, хауліт, хризокола, цоїзит, чароїт; ІІ порядку: агат, амазоніт, гагат, гематит, дерево скам’яніле, джеспіліт, егіриніт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік, серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іризуючі польові, яшма.

СВІТОВІ РЕСУРСИ

НАЙБІЛЬШІ КОПАЛЬНІ…
Дорогоцінне каміння як сировину у копальнях мають чимало країн світу. Варто назвати, на наш погляд, основні з них.

ДЖВАНЕНГ
Джваненг (англ. Jwaneng) — алмазна копалина у Ботсвані, що є світовим лідером за загальною вартістю алмазів, яка становить половину експортного прибутку Ботсвани. Належить компанії De Beers. Ця копальня дає більше алмазів, ніж всі алмазні рудники ПАР разом узяті.
Збагачувальне підприємство на руднику Джваненг стало до ладу в 2000 р. Останніми роками на ньому добувалося 10,5–11,5 млн каратів алмазів високої якості. За ефективністю, рентабельністю та безпекою технологічних процесів Джваненґ перевершує всі нинішні промислові аналоги.
Родовище розробляють відкритим способом. Кар’єр рудника до 2000 р. досяг глибини понад 250 м й розмірів по верху 2 х 1,8 км (максимальна глибина становить понад 700 м). Після подрібнення на дробарці в кар’єрі руда постачається до "CARP" (Completely automated recovery plant) — вежі висотою 86 м, де проходить 15 робочими поверхами, на яких відбувається повне вивільнення і концентрація алмазів. Збагачення здійснюють на рентгено-люмінесцентних сепараторах.
Після вилучення, очищення й первинного сортування алмази автоматично завантажуються у контейнери, що опечатуються та перевозяться для оцінки. На новій фабриці дії персоналу контролюються сенсорною системою, що перевіряє можливість доступу до різних дільниць, які ретельно охороняються.

ВЕНІШІЯ
Венішія (англ. Venetia) — головна алмазна копальня ПАР на початку XXI ст. Тут здобувається майже половина алмазів країни. Стала до ладу у 1992 р. Родовище складається з 12 відносно невеликих кімберлітових тіл, розташованих недалеко один від одного.
Видобуток алмазів здійснюється відкритим способом. Декілька найбільших та високоалмазоносних тіл відпрацьовується одним кар’єром, що вимагає великих обсягів розкривних робіт. Глибина кар’єру — понад 400 м. У 2000 р. на руднику застосована нова система облицювання деталей конструкцій, що зазнають інтенсивного абразивного впливу кімберлітової руди.

МИР (КІМБЕРЛІТОВА ТРУБКА)
Кімберлітова трубка Мир — кар’єр, розташований у місті Мирний, Якутія (Російська Федерація). Кар’єр має глибину 525 м і діаметр 1,2 км, це є один з найбільших у світі кар’єрів. Втім, видобуток алмазоносної кімберлітової руди припинено у червні 2001 р.
Нині тут ведуться роботи з будівництва підземної копальні з однойменною назвою задля відпрацювання підкар’єрних залишків, виїмка яких відкритим способом вважається нерентабельною.
Кімберлітову трубку Мир було відкрито 13 червня 1955 р. геологами Амакінської експедиції Ю. І. Хабардіним та В. П. Авдеєнком. До речі, тодішня знаменита радіограма, передана ними керівництву експедиції про виявлення кімберліту, була кодованою: "Закурили трубку мира зпт табак отличный тчк Авдеенко зпт Елагина зпт Хабардин тчк".
У 1957 р. тут почався видобуток алмазів відкритим способом, що тривав 44 роки. Поруч з кар’єром утворилося місто Мирний, яке зрештою стало центром радянської алмазодобувної промисловості. За роки розробки відкритим (кар’єрним) способом з родовища було видобуто алмазів за неофіційними даними на 17 млрд доларів США й вивезено близько 350 млн м3 породи.

ВІЛЬЯМСОН
Вільямсон (англ. Williamson) — одна з історичних алмазних копалень у Танзанії, що розробляла другу за розміром кімберлітову трубку світу — Мвадуї.
Наприкінці ХХ ст. корпорація De Beers здійснила роботу з відновлення робіт на копальні. При цьому була повністю перебудована вся інфраструктура підприємства, фактично було збудовано новий рудник. Робота його розрахована на тривалий час, потужність порівняно невелика й не перевищує 100 тис. кар./рік.

КАСАЇ-ЛУНДА
Касаї-Лунда (Kasai-Lunda) — велика алмазоносна площа у пров. Касаї (ДР Конго) і Анголі (район Луанда або Чікапа-Луембе). Розташована у басейні ріки Касаї.
Площа 210х100 км. Розвідані запаси алмазів понад 80 млн каратів, прогнозні 310–350 млн каратів, з них 110–130 млн каратів — ювелірні. У межах цієї площі відомі корінні та розсипні родовища алмазів. Вміст алмазів у трубках 0,33–1,8 кар./м3, середні розміри алмазів 0,22– 0,24 каратів.

КАТОКА
Катока — алмазний рудник в Анголі. За розмірами — четвертий у світі.
У 2002 р. тут було видобуто алмазів на 180 млн доларів. Подалі здійснюється друга фаза розвитку рудника, що дозволить видобувати на ньому щорічно алмазів на 350 млн дол.

АРГАЙЛ
Аргайл — алмазоносна лампроїтова трубка в Австралії. Вміщує близько 500 млн карат алмазів — понад третину всіх розвіданих запасів світу (крім країн СНД).
Розробку розпочато у 1986 р. У досить далекому 1997 р. видобуток алмазів з цієї трубки становив 40,2 млн карат.

ПОСТАЧАЛЬНИКИ
Основними постачальниками дорогоцінного каміння на світовому ринку нині є: в Євразії Російська Федерація (янтар, топаз, алмаз, лазурит, нефрит), Чехія (піроп); в Азії: Афганістан (лазурит, кунцит), Індія (сапфір, смарагд, альмандин, агат), Іран (бірюза), Китай (бірюза, нефрит), Пакистан (рубін), Таїланд (сапфір, циркон, рубін), Шрі-Ланка (сапфір, рубін, александрит, циркон); Австралія (сапфір, благородні опал, хризопраз, нефрит); в Африці: Ангола (алмаз), Ботсвана (алмаз), Гана (алмаз), Заїр (алмаз, малахіт), Замбія (смарагд, аметист), Зімбабве (смарагд, аметист), Кенія (рубін, ґросуляр), Намібія (алмаз), ПАР (алмаз, піроп, тигрове око); в Півн. Америці: Канада (нефрит), Мексика (опал, агат), США (бірюза, турмалін, хризоліт); в Півд. Америці: Бразилія (берил, топаз, аметист, агат, смарагд), Венесуела (алмаз), Колумбія (смарагд) та ін.

УКРАЇНСЬКЕ ДРАГКАМІННЯ

ЩО МАЄМО, ТО МАЄМО…
У праотчій українській державі дорогоцінні камені були відомі й здавна досить широко використовувалися. Проте Україна поки що, на превеликий жаль, не може похвалитися надто високими запасами виявленого в її надрах власного коштовного каміння.
Нині кількість розвіданих родовищ нашої країни і таких, що експлуатуються, невисока — менше 10, хоча відомо понад 300 проявів близько 40 видів кольорового каміння (втім, справа — за дослідниками-геологами — а досліджувати, надолужувати прогаяне протягом багатьох десятиліть є де і що!). Та нехай Україна й не належить до числа провідних постачальників дорогоцінного каміння до світового ювелірного ринку, однак існуючі українські родовища, які, за висновками експертівнауковців, мають чималий потенціал, існують та активно розробляються.
Усі наявні в Україні родовища як кольорових, так і облицювальних каменів знаходяться у чотирьох геологічних зонах. Це Український щит, Карпатські та Кримські гори, Дніпровсько-Донецька западина. Зрештою на території держави видобувається дорогоцінне каміння ювелірної якості (хоч і в помірній кількості) та каміння для промислового використання — алмази, корунди (сапфіри та рубіни), берили (смарагди), топази тощо, а також облицювальне каміння.
Основними та найвідомішими є такі родовища дорогоцінного каміння, як Капітанівське (рубін), Волинське (берил, топаз), Богданівське (аметист), Центрально-Нагольчанське (гірський кришталь), Золотухинське (кварцит), Калюсик (мармуровий онікс), Карпівське (скам’яніла деревина), Багерівське (скам’яніла деревина), Вільне (янтар), Клесівське (янтар), Скалева (янтар), Катеринівське (опал), Криворізьке (Тигряче око), Прелуцьке (родоніт), Волоське (унакіт), Новомиколаївське (унакіт), Донське (мариуполіт), Янова долина (яшма), Рокосівське (гагат, обсидіан). На думку провідного спеціаліста відділу експертизи напівдорогоцінного та декоративного каміння Державного гемологічного центру України Віри Сурової, єдиним повноцінним родовищем дорогоцінних каменів в Україні поки що можна вважати, насамперед, околиці Володарськ-Волинського.
Звісно, існують (й чималі!) перспективи відкриття нових родовищ: у результаті досліджень, проведених протягом досить далеких вже 1985–1987 років, було виділено 5 перспективних районів та 19 перспективних площ з можливістю виділення в їх межах нових родовищ. Звісно, ці дослідження варто було б оновити, проте, як всім відомо, державі на це хронічно бракує коштів — особливо у наші буремні дні, коли максимум бюджетних зусиль спрямовані на захист територіальної цілісності нашої держави від військової агресії ззовні.

БУРШТИН (ЯНТАР)
Мабуть, найперш варто мовити слово про вітчизняний славетний бурштин. Зокрема, про так званий бурштин-сукциніт (викопна смола із сосни "пінус сукциніфера"), який охоплює кілька областей на мапі його місцезнаходжень. У геологічному плані найбільше поширення має так званий балтійський сукциніт. Нині відомі найбільші родовища бурштину в Італії, Польщі, М’янмі, Канаді, США, Домініканській Республіці, Мексиці. Проте 90 % світового запасу бурштину видобуваються в Калінінградській області (Росія).
Зрештою цей дивний самоцвіт знайдено й на території України, та ще й в не одному її районі. Зокрема цей диво-камінь маємо у Рівненській (Сарненський, Володимирецький і Дубровицький р-ни), Київській (київський бурштин — продукт випадкового вимивання викопної смоли, тобто це джерело не мало постійного характеру), а також у Житомирській, Львівській та Харківській областях.
Цінність українського бурштину — в його самобутності, яка, насамперед, виявляється у різноманітності й унікальності забарвлення. Крім найпоширеніших у світі коричневих, вишнево-червоних, червоних, жовтих кольорів, для Поліського бурштину властиві салатово-зелені, жовто-зелені, світло-жовті та синювато-зелені кольори, а також білі та чорні різновиди.
Бурштин, янтар, бурштинова руда, боденштейн, амбер) (від нім. Bernstein (рос. янтарь, англ. amber, karabe, saka, kahruba) — природна органічна сполука, щільна і в’язка (скам’яніла) викопна смола хвойних дерев. Також назва походить від латини: gentaras або угор. — ianta.
Бурштин зустрічається у вигляді зерен, жовен і пластин розміром від декількох мм до 50 см. Здебільшого це тьмяні, прозорі й напівпрозорі камінці. Колір переважно жовтий (сукциніт), оранжевий до вишнево-червоного (руменіт, бірміт), відомий бурштин восковий ("бастард") і молочно-білий ("кістяний"). Промислове значення бурштину мають головним чином вторинні розсипні прибережноморські родовища. Використовується як виробне каміння, найкращі зразки — як дорогоцінне каміння, а бурштинова крихта здебільшого йде для картин з бурштину. Виготовлення бурштинових виробів не потребує складних у технологічному плані прийомів. Зрештою, це каміння є хорошим електроізоляційним матеріалом.
За результатами археологічних досліджень було доведено, що пам’ятки домонгольської Русі-України були оздоблені не лише привізним дорогоцінним камінням (з Візантії, Середньої Азії та Китаю), а й місцевим. Тому підтвердження, насамперед, — бурштин, знайдений на території України у слов’янських похованнях Придніпров’я (як до речі, й намиста і сережки з сердоліків та світлий кварц), де у скіфських курганах були знайдені декоративні вироби з бурштину.
Бурштинові прикраси були характерною деталлю жіночого вбрання на території Лісостепового Правобережжя, про що свідчать жіночі поховання ранньоскіфського часу. Найяскравіші комплекси зафіксовано в курганному комплексі поблизу с. Синявка та с. Бобриця (Черкаська обл.). У першому комплексі було знайдено намисто із сердоліку, агату і скла (26 екз.), а також бурштину — 84 намистини у формі октаедра.
В іншому кургані на вбранні однієї з небіжчиць знайшли дві низки намиста: верхня — 32 намистини з топазу, сердоліку, агату, гірського кришталю і хризоліту; нижча — 40 зразків різнокольорового каміння, серед яких — 2 великі бурштинові намистини (у формі неправильної зрізаної пірамідки). У могилі поховали ще одну жінку, яка мала окрім чорного та білого намиста зі склоподібної маси ще 125 кулястих дрібних бурштинових намистин.
Бурштинові намистини, з яких робили нашийні та наручні прикраси, було знайдено й серед жіночих поховань у курганах на р. Тясмин — поблизу сіл Жаботин, Гуляй Город та Журавка. Серед племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя окремі намистини зафіксовано у кількох комплексах V ст. до н. е. (наприклад, у кургані в урочищі Стайкін).

Є нині в Україні Поліський бурштиноносний район, який выдноситься до Поліського (Прип’ятського) басейну, що вважається частиною найбільшої в Європі Балтійсько-Дніпровської бурштинової провінції.
Цінність цього бурштину — в його самобутності, яка, насамперед, виявляється у різноманітності й унікальності забарвлення. Крім найпоширеніших у світі коричневих, вишневочервоних, червоних, жовтих кольорів для Поліського бурштину властиві салатовозелені, жовто-зелені, світло-жовті та синюватозелені кольори, а також білі та чорні різновиди. Цей звічний та чарівний камінь, що здавна відігравав значну роль у релігійно-культових звичаях енеолітичних племен, які населяли територію України, містить чимало цікавих включень: бульбашки, "димку", "хмарність" та навіть комах і рослин.
До 1980-х років не існувало організованого видобутку поліського бурштину. Тоді місцеве населення використовувало його зазвичай задля… опалення своїх помешкань (до речі, бурштин добре горить, виділяючи приємний запах, подібний до ладану)!
Дослідити й визнати унікальність світлих жовто-зелених різновидів бурштинів-сукцинітів Клесівського родовища у 1996 р. спромоглися, зокрема, польська Академія наук (Варшава) та Музей Землі. У 1993 р. було створене державне підприємство "Укрбурштин" (м. Рівне), що здійснювало розвідку, видобуток та збагачення бурштину, переробку його на ювелірні та художні вироби. Воно щорічно видобувало 2–3 т. бурштину (тоді як на біржі у Гданську щороку нині продається 20–30 т. бурштину походженням з… України).
Восени 2010 р. ТОВ "Центр "Сонячне ремесло" (Київ) виграло аукціон Мінприроди з продажу ліцензії щодо видобутку бурштину на родовищі "Володимирець Східний" (розроблялося з 2005 р.) та розраховувало розпочати його від 2010 р. з паралельною геологічною розвідкою. Однак підприємство, на превеликий жаль, так і не зазнало честі отримати від уряду вельмишановного дозволу на перепрофілювання лісових ділянок, після чого справа, на превеликий жаль, вимушена була пригальмувати.
Варто зауважити, що згодом у Сарненському, Володимирецькому та Дубровицькому районах Рівненської області, починаючи з 1990-х років, великих масштабів набув нелегальний видобуток бурштину місцевим населенням (за допомогою так званих мотопомп), проте це вже інша й досить сумна тема-розмова…

КВАРЦ, ТОПАЗ, БЕРИЛ
Є в Україні й поклади п’єзокварцу, берилу й топазу. Й чималі! Це, насамперед, Володарсько- Волинське родовище, що неподалік від районного центру Володарськ-Волинський (Житомирська обл.).

КВАРЦ
Ще у в 1930-х роках з надр Житомирщини витягували, хоча і в невеликих масштабах, не лише чималі топази й берили. Так, ще 1945 року сталася отака собі неабияка державно- геологічна сенсація: на поверхню було піднято кристал кварцу вагою… 10 т! Проте справжній розквіт у видобутку самоцвітів у цьому регіоні випав вже на 80-ті роки минулого століття.
Мабуть, маємо бути дещо зобов’язані цим фак- том радянському військово-промисловому комплексу. Можливо, коли за отих далеких радянських (слава Богу — тоді ще мирних!) років промайнув холодний міжнародний вітерець так званої "холодної війни" із Заходу, який піднапружив-надихнув тогочасне керівництво Союзу дещо пожвавити державну складову озброєнь. Про всяк випадок… У тому числі й у геології слово своє замовити. Тоді, на тлі шалених за тих часів перегонів озброєнь, й стало на часі їх всезагальне вдосконалення, у тому числі й електроніки. А як точніше — пошук нових комплектуючих матеріалів, заснованих на п’єзоефекті (виникнення електричного поля на поверхні кристалів при їх стискуванні).
Тоді й стали надто актуальними пошукові роботи — як науковців, так і геологів, коли чимало радянських умів було кинуто у напрямку пошуку нових родовищ "оборонної" складової під назвою кварц.
Зокрема щодо України, то у передмістях Володарськ-Волинського задля цієї мети вивчили так звані пегматитові поля, тобто ділянки особливих порід. Коли стало зрозуміло, що тут є промислові запаси п’єзокварцу, суворо планово, по-радянські, розпочався його промисловий видобуток. Незважаючи на вседержавні чималі витрати, у гранітному масиві досить жваво пробивалися гірські виробки. Разом із кварцом, який, зрештою, й був головною метою для гірників, з надр подекуди витягували й кристали інших "попутніх" мінералів — топазу і берилу. І як це не дико звучить нині, однак до 1980-х років ці скарби йшли… у відвали, які з часом "рекультивували" — простіше кажучи, просто засипали грунтом та засаджували лісом…
Та зрештою все змінилося після розпаду СРСР. Як на віру деяким провідним вітчизняним фахівцям, навколо п’єзокварцу у Володарськ-Волинському сформувався промисловий комплекс (окрім видобутку, там налагодили огранювання й навіть з’явилося виробництво синтетичних каменів), який за лічені роки, на превеликий жаль, "влетів" до повного занепаду. Гірничі виробки піддали мокрій консервації, а кажучи простіше — затопили. У сумних 1990-х, коли роботи не було, відвали цілих занедбаних родовищ зрештою стали джерелом доходу для місцевих жителів…
Проте вважається, що часи, коли за день розживалися декількома кілограмами топазів ювелірної якості або знаходили хороший берил, вже пішли у забуття, бо ж сьогодні ці шахти й штольні, на превеликий жаль, є безнадійно та по-варварські затопленими.

БЕРИЛ
Цей мінерал насамперед є сировиною для ювелірної промисловості. Представники цілого сімейства берилу за красою й пишністю серед каменів-самоцвітів після алмазу є найціннішими та неперевершеними. На честь України, цілком істиною вважається думка, що саме наші берили у самоцвітному кошику держави є однією з надзвичайно рідкісних та цінних дорогоцінних каменевих геологічних "фішок" у державі.
Щодо головних характеристик берилу, то краще, мабуть, й не скажеш, як у класиці: "Берил — синюватий і зелений, кольору моря... Як подивитися на сонце крізь камінь, то буде сяяти він, як скло, а усередині будуть видні про- сяні зерна. Інший берил подібний зіниці ока дракона, а третій за кольором подібний золотистому воску" (Єпіфаній Кіпрський, IV ст.).
Перші відомості про випадкові знахідки дрібних зеленуватих кристаликів берилу в Україні відносяться ще до другої половини XIX ст. Академік П. Тутковський (1858–1930) у 1916 р. звертав увагу на неприпустимість мощення доріг "київськими" гранітами, що містять такий дорогоцінний мінерал. У 1891 р. у "Працях Польської Академії наук", виданих у Кракові, було надруковано статтю Ф. Крейтця про знайдені Г. Оссовським (1835–1897) на території Волині чудові кристали берилу, аквамарину й топазу. Каменотеси зустрічали іноді у місцевих гранітах зеленуваті, прозорі, як скло, камінці, не уявляючи собі їх істинної ціни.
Часом ці камінці потрапляли до рук ювелірів, але ніхто достеменно й не знав, де їх знаходять. Відомий український геохімік і мінералог, знавець кольорового каменю професор Б. О. Гаврусевич, учень О. Є. Ферсмана, ще у 1930-му писав про камерні пегматити України: "Цей тип пегматитів обіцяє знахідки цікавих мінералів, і в першу чергу берилу". Й справді, перед Великою Вітчизняною війною в Україні були виявлені кристали ювелірних берилів.

ВЛАСНЕ БЕРИЛЛ
Берил зустрічається у вигляді подовжених шестигранних призм. У середньому довжина таких кристалів становить від 10 до 25 см, ширина від 2 до 10 см. Один з великих некондиційних українських берилів розміром 38 х 14 х 14 см важить близько 16 кг й тому отримав назву "Пудовика". Вага ювелірних зразків складає від десятків грамів до… декількох кілограмів! Так, у 1970 р. на одному з руд- ників України був здобутий кристал берилу чистої води, бездоганного трав’янистозеленого кольору вагою 5360 г (26800 карат)!
Для Українських берилів найхарактернішим є однорідне зелене забарвлення різної гущини — оливково-зелене, салатно-зелене, спаржево-зелене, трав’янисто-зелене, яблучнозелене з домішкою м’яких жовтуватих відтінків. Особливо надчудової краси бувають золотисто-жовті кристали із зеленуватими відтінками.
Берил має надто виражений скляний блиск, є надто стійким мінералом й не розчиняється у кислотах. За твердістю перевершує подібний на нього за кольором апатит, а також кварц, лише трохи за своїми характеристиками поступаючись топазу.
"Берили з Володарськ-Волинського дуже подібні на знамениті бразильські — за формою кольором і т. д. — й цінуються в світі. Адже родовище добре розпіарили останніми десятиліттями в СРСР і про нього провідали знаючі люди не лише в Союзі. Топази теж подібні на бразильські, — зауважує фахівець Віра Сурова. — Проте нині, окрім окремих кристалів у музеях, цих дорогоцінних каменів не залишилося. Адже родовище не розробляється, а те, що зрідка знаходять любителі на поверхні, — це мізер. На жаль, нині не зрозуміло, чи є економічний сенс відновлення робіт на Володарськ-Волинському родовищі. Більш того, ніхто виразно сказати не може, наскільки вичерпані запаси, що і де ще є під землею. А значить, на промисловому видобутку українських дорогоцінних каменів на довгі роки поставлений хрест"…

ТОПАЗ
Для ювелірства разом з берилом неабиякий авторитет має топаз.
З приводу відкриття у нашій державі юве- лірних топазів відомий вчений О. Є. Ферсман писав: "Серед рілля і полів її (України — Авт.) волинських розлогів були відкриті чудові пег- матитові жили з темними, майже чорними і димчастими кварцами, і блакитними, і золота- вими, і безбарвними топазами (важкоатлета- ми). Те, що складало раніше гордість та єдину прерогативу Уралу, нині достатньою мірою є й на Волині".
Україна пишається своїми топазами, які не тільки за красою, але й за величиною криста- лів посідають виняткове місце серед топазів інших родовищ світу. Зрештою, знахідка вели- ких прозорих кристалів вагою від 1 до 50 кг на Волині була звичайною справою. Більш того, тут траплялися й крупніші кристали — отакі собі красені. Так, саме тут був виявлений про- зорий, без тріщин і сторонніх включень крис- тал топазу чистої води вагою 68 кг. У 1964 р. при розробці одного із заноришів обсягом у кілька десятків кубометрів виявилося ціле "сімейство" кристалів топазу загальною вагою більш... півтонни! Майже всі вони зростали основами до стінки заноришу, а головками — вгору й тому мали чудову природну огранку".
Під керівництвом геолога Ю. Г. Сорокіна, знавця й дослідника волинських самоцвітів, було видобуто близько сотні великих криста- лів топазу, забарвлених у рожеві, жовтуваті й світло-блакитні тони. Особливо виділявся з них гігант вагою 117 кг, довжиною 82 см і тов- щиною 37 см. За розмірами це був третій у світі одиночний кристал топазу. Втім, він вия- вився тріщинуватим і при вилученні з породи, на жаль, розсипався на великі уламки. Але ця втрата окупилася тим, що на протилежному боці занориша був виявлений ще один крис- тал вагою 110 кг — й дивовижної чистоти! Згодом з нього було вилучено близько 50 кг кондиційного ювелірного топазу.
Також достеменно відомим є те, що на Волині геологи знайшли уламок гігантського топазу блакитного кольору з винно-жовтою по краях облямівкою. Вага його складала... близько 200 кг!
Для українських топазів характерна широ- ка гама кольорів — від безбарвного (білого), світло-сірого, блідо-рожевого, жовтого — до світло-блакитного, синього, густого винно- жовтого, коричневого і навіть червоного. Є кристали чисті й прозорі, як джерельна вода. Найкрупніші кристали часто безбарвні або відрізняються легким палевим відтінком або поліхромні — блакитні і рожеві. Значно більшу ювелірну цінність мають густо забарвлені камені.
"За своєю красою волинські топази не мають собі рівних у світі", — цілком справед- ливо писав у 1961 р. Б. О. Гаврусевич. Не випад- ково замовлення на українські топази, берили і димчасті кварци надходять й нині від юве- лірних фірм США, Італії, Франції, Англії, Німеччини та інших провідних країн світу. Адже, як і в давні часи, мода на топаз не минає...

СМАРА ГДИ ТА АКВАМАРИНИ
СМАРАГД
Серед самоцвітів є чудовий зелений камінь, найулюбленіший людиною від давніх-давен. Це смарагд — прозорий, рідкісний й найцінніший різновид благородного берилу. Немеркнуча зелень смарагду має найрізноманітніші тони та відтінки. Перси називали цей камінь "зуммурун- ді", тобто "зелений". Звідси — й арабське "семме- рюд", грузинське "змурі", вірменське "земруд", іспанське "есмеральда". А на Русі цей камінь здавна знали як смарагд (від грецького " смараг- дос"), а зрештою, російською, — "ізумруд".
Огранований смарагд у ювелірних виробах завдяки рівномірному щільному зеленому забарвленню та сильному блиску цінується нарівні з криваво-червоним рубіном й навіть іскристим діамантом. Й донині смарагд є сер- йозним конкурентом алмазу: деякі променис- ті, безперечно прозорі й густо забарвлені та ретельно ограновані його кристали на світо- вому ринку подекуди цінуються навіть дорож- че за діаманти.
Чи є смарагди на території колишньої Скіфії (нині — в Україні)? Геологи зазвичай позитивно відповідають на це запитання. Та особливо переконаним у цьому був древній мудрець-філософ Пліній Старший, який з цього приводу мав таку думку: "Смарагдов есть двенадцать родов. Знатнейшие суть скИфские (виділено ред.), названные так по тому народу, у коего находятся".
Цікавим є те, що перший суто український кристал справжнього смарагду був виявлений у Приазов’ї у середині XX ст. Причому знайдений він був не серед скарбів скіфських курганів, а в місцевих породах, де були виявлені його про- зорі коротко-призматичні кристали яскраво- зеленого кольору розміром до 2 см у попере- чнику (до речі, їх "попутниками" — мінералами були гранат, турмалін, апатит і слюда).
Знахідки смарагдів в Україні поки що, на превеликий жаль, чомусь в керівництва нашої держави не становлять суто наукового інтере- су, проте вітчизняна геологія свідчить про можливість наявності в нас подальших НОВИХ знахідок (а може — й чималих?). Й хто зна, може наші геологи перебувають на вірному шляху, й незабаром розкриється отака собі таємниця "скіфських смарагдів"?

АКВАМАРИН
До коштовних самоцвітів належать й інші прозорі різновиди благородного берилу, молодші брати смарагду — блакитно-зелені аквамарини, золотисто-жовті геліодори й рожеві вороб’євіти. Їх подекуди й знаходять у надрах України, проте поки що зрідка. З цих каменів найвідомішим є аквамарин — справ- жні його кристали мають ніжно-блакитне та інтенсивно- синє забарвлення.
Сама назва аквамарин походить від латин- ських слів "аква" — вода і "маринус" — морська. Справді, це є камінь кольору морської води, рідше камінь забарвлений соковитими зеленувато-синіми тонами. Колір справжньо- го аквамарина буває таким, яким ми бачимо прозорі хвилі Чорного моря на полотнах І. К. Айвазовського. При повільному нагріванні аквамарин втрачає свій характерний колір. Аквамарин вважався талісманом мандрів- ників морями, горами і долами. Багато легенд і поетичних переказів складено про самоцвіти, які увібрали в себе красу морської стихії. Не випадково на аквамарин античні майстри часто вирізали зображення Нептуна, Тритона або нереїд.
Ювелірні кристали аквамарина зустріча- ються в родовищах Індії, Єгипту, Бразилії, Шрі Ланки, а також на теренах СНД. У надрах України їх поки знаходять досить зрідка. Зокрема було знайдено поки що лише декіль- ка чудових кристалів аквамарину (але красе- нів!) розміром (завдовжки) до 15 см. Втім, деякі з них можна побачити у Центральному науково-природничому музеї та Мінералогічному музеї Київського державного уні- верситету.

АЛМАЗ
Українські родовища, де видобуваються алмази всіх генетичних типів, зосереджені у таких геологічних структурах, як Український щит, Донецька складчаста споруда та Скіфська плита. Переважна їх біль- шість — технічні.
Щодо перспектив пошуків корінних покла- дів алмазів, сучасні дослідники в Україні пов’язують їх із територією, де вже виявлено родовища. Йдеться, зокрема, про Український щит (УЩ), а саме — центральну частину Прип’ятського валу, а також північно- та південно-західні райони УЩ, Кіровоградський і Середньо-Придніпровський блоки й зони поєднання Приазовського блока УЩ із Донбасом та західної частини Приазовського блока.
Ще насамкінець 2005 р. наші газети рясніли заголовками: "Новорічний подарунок геологів Президенту і країні — відкрито родовище алма- зів!". Насправді тоді неподалік від Кіровограду із свердловини витягли зразок породи, що містив лише кілька алмазів — ось і вчинився той галас. Щоправда, зрештою якось й забули відрапортувати- уточнити — скільки після цього не бурили, втім… більше ніц не знайшли… "Адже одного зразка мало, аби казати про ціле родовище. Проте шанс роздобути власні алмази у України все ж таки є, — вважає науковець-експерт Володимир Михайлов. — Знахідки окремих кристалів у річкових нано- сах нині обчислюються сотнями. А будова зем- ної кори на Кіровоградщині та в Приазов’ї подібна з регіонами, де є знані родовища… Наприклад, як у Південній Африці. Так, у Приазов’ї давно відомі трубки вибуху — струк- тури, в яких формуються алмази. На жаль, всі вони поки що порожні". Так або інакше, як вважають фахівці — нам варто продовжувати пошуки цього чудового мінералу.

ХАЛЦЕДОН
Варто окреслити, що одні з найвідоміших світових халцедонівських знахідок радують й нашу рідну Україну.
Халцедони — не лише стали улюбленим матеріалом для ювелірних прикрас. Зрештою, у стародавньому світі з цим незвичайним камінням пов’язували безліч легенд та перека- зів, згадки про них можна знайти навіть у свя- тих релігійних текстах. Так, Одкровення Іоанна Богослова (21:19) згадує халцедон (хал- кидон) як камінь, що прикрашає третю (з два- надцяти) основу стіни небесного граду Нового Єрусалима…
Особливо цим диво-камнем славилося зібрання Ермітажу, в якому їх налічувалося багато тисяч — як сучасного виробництва, так і знайдених у археологічних розкопках того часу. Зберігся опис колекції — численні стела- жі й гірки, буквально завалені камеями з міфіч- ними сюжетами та головами, виконаними на халцедоні, а також сердоліку, агаті і сардоніксі. До речі, варто згадати, що обручка із халцедо- ну була у Наполеона-Бонапарта, а також у поета Дж. Байрона, й два персня з цим каменем мав А. С. Пушкін. Володарями "ферлямпіксов" (як колись називали ці кримські камінчики) стали й Осип Мандельштам, Олексій Толстой, Михайло Булгаков, Олександр Грін, Микола Гумільов, Марина Цвєтаєва та інші творчі сві- тила того часу…
В Україні, на думку фахівців, халцедону предосить. Знахідки цього мінералу-каміння ґрун- товно описано ураїнськими дослідниками- експертами щодо Прикарпаття, а також у Миколаївській та Донецькій областях. Знайдено також прояви цього мінералу й в Інгулецькому та Петрівському кар’єрах Криворізького родо- вища залізних руд.
Особливо відомі халцедони Рівненщини та Криму. На Рівненщині халцедон зустрічається майже у всіх базальтових кар’єрах. Знані також халцедони, агати й аметисти Рафалівки. Одне "але": за радянських часів ці кар’єри належали виправним закладам МВС й потрапити до них можна було лише… у неділю, коли в’язні та охо- рона відпочивали від "трудів праведних". Самих тамтешніх мешканців халцедон не цікавив — відбування терміну не сприяло розвитку інтер- есу до цього дивовижного каменю. Адже зре- штою він разом із агатами і аметистами летів… у щебінку поряд з базальтом (!). Щоправда, нині ж ці кар’єри стали дещо доступнішими для від- відин.
Як вже згадувалося, Крим також рясніє хал- цедонами і агатами. Їх можна знайти майже на всіх галькових пляжах. Особливо багато хал- цедонів є за течією річки Альми й на пляжах Берегового, Піщаного, Миколаївки. Чимало його й в околицях Карадагу: древній вулкан сформував не лише ландшафт сучасного запо- відника, а й виніс на поверхню підземні скар- би...
Й нині, вважають експерти-сучасники, на пляжах, прогулюючись лінією прибою та при цьому уважно дивлячись під ноги, можна зна- йти чудові халцедонові та інші цікаві камені- сувеніри!

КОРУНД
Корунд? Так він теж є в нас. Проте — лише у вигляді непромислових проявів — так званого матаморфогенного корунду (мінералу, кольо- рові та прозорі різновиди якого називаються сапфірами та рубінами), що пов’язані з гней- сами докембрію: Драгунське, Партизанське та Образцівське в Приазовському районі, Південно-Хащуватське, Люшневате, Капітанівське в Побузькому районі та ін.
На сьогодні більш-менш ретельно оціню- вався лише Драгунський прояв, прогнозні ресурси якого становлять 9,5 млн т руди із вмістом корунду 16–20 %. Перспективи решти проявів донині не повністю з’ясовані. За повідомленням провідного спеціаліста відділу експертизи напівдорогоцінного та декоративного каміння Державного гемоло- гічного центру України Віри Сурової, прояви корунду виявлялися у Побужжі, де були зна- йдені кристали цього мінералу розміром до 1 см, проте не ювелірної якості.

ВИРОБНЕ КАМІННЯ
На території України є понад 120 перспек- тивних проявів виробного каміння в Карпатах, Кримських горах, Донбасі, у межах Українського щита. За попередніми даними, всезагальне над- бання запасів облицювального каменю в Україні становить близько 440 млн куб. м.
Маємо насамперед власний граніт та мар- мур (зокрема власний мармур — Rosso Karpato — видобуваємо у Тячівському родови- щі Закарпатської обл.). А ще маємо родовища пегматиту, лабрадориту, кварциту, а також пірофілітового сланцю, родоніту, гіпсу, алуніту, ангідриту, габро, доломіту, вапняку і сиениту.
Значними є також прояви димчастого кварцу, моріону, гірського кришталю, содаліту, кольо- рового халцедону, яшми, гагату, малюнчастого кременю, унакіту, графічного пегматиту, чор- номориту. Також є піщаник, базальт і туф. Українські родовища розташовані в Житомирській, Київській, Вінницькій, Черкаській, Рівненській, Донецькій, Миколаївській, Запорізькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях.
Граніт видобувається в родовищах Осоковка, Дідковицьке та Трикратненське; лабра- дорит — у родовищах Васьковицьке, Федорівське, Кам’янобродське, Кам’яна Піч та Гута- Доюринське; мармур та мармуровий вапняк — у родовищах Монастирське, Кричівське, Серебристе, Довгорунське, Кривчинське, Негребівське, Новопавлівське, Бузиївське та Мармурове; габро — у родовищах Ясногірське, Церковне, Броніславське та Федорівське. Обробляє виробне каміння фабрика ВО "Західкварцсамоцвіти" (смт Володарськ-Волинський Житомирської області), спеціалізовані майстерні є у Києві.

ЗАКОН Є ЗАКОН!
Мабуть, у контексті сказаного вище, варто зауважити, що маємо деякі правові основи та принципи державного врегулювання видобут- ку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного камін- ня та контролю за операціями з ними. Ці вседержавні засади визначає Закон України, прийнятий 18 листопада 1997 р. "Про регулювання видобутку, виробництва і вико- ристання дорогоцінних металів і дорогоцін- ного каміння та контроль за операціями з ними". Зокрема узаконено державний контроль за операціями з дорогоцінними метала- ми і дорогоцінним камінням.
Зрештою як виконується законодавча норма — то вже є на совісті та у компетенції відповідних державних органів, до яких, до речі, є чимало дорікань у пресі, особливо щодо фактів несанкціонованого видобутку буршти- ну, топазу, берилу та іншого нашого дорого- цінного камінного надбання у деяких регіонах української держави…

Замість післямови
Втім, так і кортить нарешті побачити на даху нашого Дому Українського отого казко- вого веселуна-козенятка, який своїми чарівни- ми копитцями накидав би нам досхочу само- цвітів — аби всім вистачило та й для прийдеш- ніх поколінь залишилося!
Головне — не злякати тваринку всілякими вибухами із "Градів", "Буків", танків та міноме- тів всілякого калібру. Адже в нашій скарбовій "мідній горі" місця та своєї частки вистачить усім — головне, аби її мешканці нарешті втя- мили цю просту, як прозорий, чистий камінь, істину, та й не чубилися…

Віталій КОЛОМІЄЦЬ



 

ПерсонаL

Анонсы

Акции/Розыгрыши

Блоги