Теренами Бурштинового шляху


Теренами Бурштинового шляху

У давнину торгівля бурштином відбувалася за давнім маршрутом — так званим Бурштиновим шляхом. Цей маршрут був складною системою торгових шляхів, якими бурштин постачався із місць походження (Балтії та узбережжя Північного моря) до Середземномор’ я, а особливо, до Італії, Греції та Єгипту, які того часу були основними центрами споживання цього необробленого каменю.
Того часу бурштин був важливим елементом декору та ювелірних виробів бронзової доби. Вироби з нього були знайдені у гробниці Тутанхамона, а також у храмі Аполлона (Дельфи).
Бурштиновий шлях був одним із стародавніх маршрутів усіх історичних шляхів, якими протягом століть з’єднувалися Європа та Азія, території від Північної Африки до Балтійського моря.
З розвитком перших та появою у ІІ–І тисячоліттях до н. е. нових цивілізацій виникають торгові шляхи та ланцюги обміну товарами. У Європі були утворені бурштиновий та олов’яний шляхи. Бурштин перевозився з узбережжя Північного та Балтійського морів шляхом Вісли та Дніпра, річок Італії, Греції, Чорним морем та до Єгипту тисячі років тому.
За часів Риму основний маршрут бурштину пролягав від узбережжя з територій Пруссії, перетинав території Бойї (нині Чеська Республіка і Словаччина) й сягав північної Адріатики — Аквілеї (нині — узбережжя Венеціанської затоки), яка була центром торгівлі бурштином. Маршрут також проходив Чорним морем, аби доєднатися до Шовкового шляху з Азії.
Згодом торгівля бурштином успішно відбувалася вздовж водних шляхів, що пов’язували Балтійське та Чорне моря.
Бурштин здавна видобували на узбережжі Балтійського моря — від острова Рюгена до Західної Двіни. Пізнішими часами, Бурштиновий шлях розпочинався із прусських територій Кауп (городище було розташоване поблизу нинішнього села Мохове, на південно- західному куті Куршської затоки) і Трусо. Існують твердження, що Бурштиновий шлях розпочинався на північному сході сучасної Італії, в Аквілеї. Маршрут проходив повз міста Норика та Паннонії — Емону (нині Любляна), Саварію (нині Сомбатхей), Скарбанцію (нині Шопрон) і Карнунт (нині Бад Дойч-Альтенбург під Віднем) на Дунаї. З останнього дорога йшла у напрямку до рік Морава і Мура довжиною 600 римських миль (888 км), сягаючи Балтійського узбережжя та племені естіїв. Свідчення про останнє наявне вже у Геродота:
"… Адже я не вірю в існування ріки, що називається у греків Ерідан, котра впадає у Північне море (звідти, за розповідями, при- возять бурштин)".
Отже, за тих часів Бурштиновий шлях про- ходив й через Галицьку землю (прим. ред. — це загалом є сучасна Україна): 1) Вісла — Сян — Дністер та 2) Німан — Західний Буг — Дністер та з’єднував Балтійське та Чорне моря. На нижній Віслі у Вроцлаві (Бресляу, Переяслав) було перевалочне торжище. Саме звідти надходив бурштин у міста північної Італії.
Археологічні дослідження давніх білоруських міст дозволяють зробити висновок, що потоки візантійського імпорту в Гродненське князівство та Полоцьку землю йшли здебільшого через Волинь, тобто давнім Бурштиновим шляхом.
Окрім Бурштинового шляху, в регіоні Чорного моря проходив ще й Шовковий шлях.
Давній західноєвропейський бурштиновий шлях проходив Рейном, Ельбою та поєднував усю Європу в систему трьох морів: Балтійського, Адріатичного й Чорного. Із Балтійського моря цей шлях ішов з р. Вісла до Дунаю (через р. Варта — р. Одра — р. Морава). З Дунаю вихо- див у Чорне море або Адріатичне (через р. Раба, р. Драва, р. Сава), або навіть Егейське (через р. Морава Балканська, р. Маріца).
Східноєвропейський Бурштиновий шлях ішов із Вісли до Дністра: через р. Західний Буг — р. Серет або через р. Сян (Ярослав) — р. Вишня — р. Вережина чи р. Сян (Перемишль) — р. Вар — р. Стрвяж. Із Дністра йшов прямий шлях до Чорного моря.
Існував ще один шлях від Дністра до Дунаю з виходом до Чорного моря — через Онут- Кучур-Прут-Дереглуй-Серет Карпатський. Ці головні транс’європейські шляхи існували ще в епоху міді й бронзи (ІІІ–ІІ тис. до н. е.). Цей період був часом зародження міжрегіональної торгівлі, коли почали діяти перші великі торгові шляхи: соляні, буршти- нові, мідні, олов’яні, шовкові тощо. Більшість із цих шляхів були й транскарпатськими та об’єднувалися в одну регіональну систему, оскільки в Карпатському регіоні були одні з найбільших у Європі родовищ міді, срібла та солі, а з Одера йшло в Карпати олово, яке було потрібне для виготовлення бронзи. Водночас ці шляхи визначали й напрямки міграцій.
Тогочасний західноєвропейський Бурштиновий шлях визначає напрями міграції населення неолітичної культури лінійно-стрічкової кераміки, енеолітичної (трипільської, гумель- ницької, лендельської, лійчастого посуду та кулястих амфор), бронзової доби (культури шнурової кераміки, комарівсько-тшинецької, фракійського гальштату, голіградської), ранньозалізної доби (пшеворської, зарубинецької, липицької тощо).
Східноєвропейський Бурштиновий шлях визначає напрямки міграцій прафракійських, праслов’янських, балтських і германських племен, але часто є й межею їх відповід- них археологічних культур.
Германські племена у ІІІ–ІІ ст. до н. е. бурштиновими шляхами завойовували Центральну Європу. Одна їхня група йшла Ельбою до верхів’їв Рейну й Дунаю, а друга — Віслою до Дунаю. У перші століття нашої ери вони рушили вже на територію провінцій Римської імперії.
Особливого значення набули бурштинові шляхи за часів Риму (II–VI ст. н. е.). Цей "золотий вік" європейської торгівлі та розповсюдження римського економічного і військового впливу й римської культури (у тому числі християнства) було перервано аварами (568– 729 рр.).
Бурштинові шляхи мали надзвичайно велике значення і як трансготські й трансслов’янські шляхи міграцій. Готські (східногерманські) військові дружини були організаторами численних сухопутних, а також річкових і морських походів до Римської імперії. На території України, Молдови й Румунії готи перебували майже 200 років. Основною їх територією у II ст. н. е. стала багата на річки й озера Волинь, слов’янське населення якої вимушено було переселитися на Прикарпаття.
Захопивши Волинь, готи через Західний Буг і Серет дійшли до Дністра, де розділилися: одні пішли вниз Дністром до Чорного моря, а інші через Серет Карпатський дійшли до Дунаю. Остготи стали політичним стрижнем поліетнічної провінційно-римської черняхівської культури, поширеної в ІІ–V ст. на великій території України, Молдови й Румунії. Володіючи всім Східноєвропейським Бурштиновим шляхом, готи мали вихід як до Балтійського, так і до Чорного морів. Тому східноримська (візантійська) імперія була змушена використо- вувати якнайактивніше Волзький шлях, а західноримська імперія — морський. Нижня ділянка Бурштинового шляху (Дністер — Серет Карпатський), вочевидь, деякий час була кордоном остготів і вестготів. Останні зайняли карпатську Дакію (270– 375 рр.), яку після них захопили гепіди.
Як і готська, слов’янська міграція старими бурштиновими шляхами з V ст. особливо добре простежується археологічно в напрямку поширення найдавніших слов’янських пам’яток празького типу на Середній Дунай через Дністер–Віслу–Мораву й через Дністер– Серет Карпатський на Нижній Дунай.
Вперше виділившися (сформувавшися після загальної політичної й економічної кризи) з поліетнічної черняхівської культури на Середньому Подністров’ї (контактна зона фракійців- германців-слов’ян- сарматів), носії празько-корчацької культури до кінця VII ст. опанували землі Моравії, Словаччини й Чехії.
У VI ст. частина слов’янського населення Прикарпаття повернулася на землі Волині, залишені готами. Ці події стали тими першими істо- ричними віхами, що визначили на багато століть етнічну та культурну спорідненість населення галицько- волинських земель. Буго-Дністровська ділянка Вісло-Дністровського (Дунайського) шляху знову була в руках слов’ян Волині й Прикарпаття. У VI–VII ст. слов’янське населення празької культури (склавіни) й пеньківської (анти), вийшовши на Дунай, пішло далі на південь й опанувало землі Балкан. Зокрема, прикарпатські хорвати заселили традиційно близькі їм за природно-кліматичними умовами гірські й передгірні райони Верхньої Драви та Сави. У такий спосіб балканські хорвати взяли під свій контроль південну частину Бурштинового шляху з виходом до Адріатичного моря (м. Аквілея). Прикарпатські хорвати тримали традиційно нижню ділянку цього Східноєвропейського шляху з виходом до Чорного моря та Дунаю.
З бурштиновими шляхами великою мірою були пов’язані й перші державотворчі процеси: утворення держав Само (625–659 рр.), Великої Моравії, Чехії, Польщі, Великої Хорватії, Київської Русі. Вся їхня ранішня історія була історією боротьби за контроль над цими транс’європейськими шляхами. Ті шляхи, які ще недавно їх об’єднували в одинєдиний слов’янський світ, тепер роз’єднали. Зокрема, Західним Бугом й Сяном пройшла межа між західними та східними слов’янами. Зрештою стає більш зрозумілою й проблема боротьби Великої Моравії, а пізніше Чехії, Польщі та Київської Русі за "Червенські гради" (Західна Волинь) та Перемишль (Західна Галичина). Це була боротьба за оволодіння Вісло-Буго-Дністровським і Вісло-Сяно-Дністровським шляхами.

Фестиваль. маршрути
Мабуть, у контексті поданого матеріалу для допитливих читачів варто зауважити, що на Рівненщині навіть розроблено фестивальний маршрут під назвою "Бурштиновий шлях", який вперше був організова- ний у 2010 р.

Підготував
Віталій КОЛОМІЄЦЬ
За матеріалами інтернет-сайтів



 

ПерсонаL

Анонсы

Акции/Розыгрыши

Блоги