Джерела та сутність пізнання професійного шляху людини


Джерела та сутність пізнання професійного шляху людини
В умовах, коли минуле не керує майбутнім, кожній людині залишається опора лише на себе та свій потенціал. Тож виникає потреба у глибокому самопізнанні, в першу чергу пізнанні своєї професійної придатності. Саме про це автор й намагатиметься повідати читачеві у своєму матеріалі.

У філософській антропології людина представляється різними гранями, а саме [4]:
• індивід як представник роду, що має природні властивості, тілесне буття;
• суб’єкт як носій науково-практичної діяльності, розпорядник духовних сил;
• особистість як представник суспільства;
• універсум як певна ступінь духовного розвитку людини, яка усвідомлює своє буття та місце у суспільстві (це самовизначення відбувається на життєвому, соціальному та професійному рівнях).
Ризики, пов’язані з недостовірною оцінкою потенціалу та професійного шляху людини, можна ідентифікувати як проблеми, що потребують своєї класифікації. Зрештою, у більшості випадків існує слабкий зв’язок між знаннями про своє генетичне коріння, структуру потреб на ринку праці, методи оцінки своєї профпридатності.

Оцінка ризиків, пов’язаних з відсутністю теоретичного обґрунтування, має бути деталізована мірою, достатньою для визначення відповідних заходів управління, а у нашому дослідженні — управління своїм життєвим шляхом. У цьому напрямку досліджень найбільшу ступінь має невизначеність інформації щодо джерел виникнення професійної придатності людини. Відсутність цих знань є небезпекою, що завдає шкоди досить великій кількості людей, тому актуальність досліджень є в тому, що слід ретельно розглянути коло питань стосовно джерел виникнення професійної придатності.

Ризик неадекватного профвідбору для своєї оцінки потребує розгляду деяких принципових положень. Відправною темою досліджень є припущення щодо ролі "Вищого розуму". Творець створив світ на принципах цілеспрямованості й гармонії. Є закони, що управляють життям і долею кожної людини. Людство виходить за рамки раціоналізму й починає розуміти свій зв’язок з "Вищим розумом", а відсутність знань про структуру такого зв’язку стає перепоною самопізнання кожної особистості.

Як зазначає проф. МАУП І. М. Найдьонов [4, с. 100], основні поняття становлення знань про душу минули 6 етапів. Етапи становлення психології як науки означено згідно його дослідження в таблиці.

Як видно з таблиці, на певному періоді історії людства особистість розумілася як "душа". Починаючи з ХІХ ст. загальна психологічна теорія поділяє поняття — стійка (базо- ва) риса та тимчасовий стан реа- гування як результат впливу вимог середовища, в якому особистість вихована та функціонує. Тож "душа" має набір стійких особистостей психіки людини, що задані душею маніфестуючого предка. При цьому душа мало змінюється в різних життєвих ситуаціях, й саме тому ми досі живемо не в ідеальному, а в далеко неідеальному суспільстві.

Ось чому коли наш вчинок заперечує стандартам поведінки, ми відчуваємо сором чи, як-то кажуть у народі, "беремо гріх на душу". Якщо елементи, з яких формується структура особистості, є універсальними, загальними для всіх (для всього людства) й можуть мати кількісні показники, то аналогічні параметри мають бути для вимірювання показників душі та відповідним чином класифіковані.

Спостерігаючи життя, бачиш, що свої нахили людина виявляє ще з дитинства і з ними приходить у сім’ю. У родині, де багато дітей, спадковість загальна, середовище виховання, умови життя — загальні для всіх дітей, проте з однієї сім’ї можуть вихордити протилежні особистості.

Як свідчить аналіз етапів становлення психології як науки, поняття "душі" були сформовані (див. табл.) у дохристиянський період, але пізніше було введено центральне поняття осо- бистість індивіда.

Психологія як практична діяльність накопичила чималий інструментарій оцінки особистості, психометричних тестів і анкетувань. Отже проблеми щодо них немає, проблема є лише в тому, що ми оцінюємо й для чого. А ми оцінюємо людину. Слово "людина" санскритською чело-дух, век-вічний. Отже, предметом діагностики є "дух", душа (плазма).

Не нам належать філософські, теологічні, астрономічні, астрофізіологічні докази вічності й наявності душі. Теологам, які визнали фізичну еволюцію клітки, доведеться визнати також її еволюцію (психічну і духовну) як всесвітній принцип та закон поступового психічного і духовного розвитку (через повторне народження на Землі), за яким грубий дикун у майбутньому зможе розвити всі благородні якості святого, звісно — за наявності відповідного виховання.

Думаючи вільно, без упередженості (що зрештою може накладати "догму"), можна знайти спільну мову, погоджуючи Писання і наукові відкриття. Підвалини мосту вже створюються. Та з чого все починається?

Варто враховувати, що наша духовна сутність народжується у закоханих батьків один до одного через їхню безпосередню близькість, й тоді при зачатті вона отримує захист роду. Енергія біополів чоловіка та жінки у момент зачаття захищає світлу сутність їхньої майбутньої дитини. Тому такі взаємовідносини сакральні й священні в усіх релігійних традиціях. Сам процес зачаття астрологи вважають подібно народженню понаднової (зірки — Ред.), коли сперматозоїд з’єднується з яйцеклітиною та відбувається "закручення" проти часової стрілки — подібно обертанню Землі, а потім проникнення й ділення. Цей момент і є народженням нашої монади, яка з перших днів свого існування слідує зову "космічного маяка". Спочатку ми обираємо життя, потім своїх батьків — і нарешті з’являємося на світ. У момент зачаття запускається програма формування фізіологічних структур, у тому числі зовнішнього обліку майбутньої людини, що дає підстави для візуальної діагностики якостей особистості як достовірної системи знань про людину.

Академік А. В. Батаршев вбачає принагідним визначати для оцінки базових психологічних властивостей темперамент, характер, здібності, направленості особистості, тип, бо це й є базові якості засобів "душі" — хоча б тому, що вони мають адекватне психовізуальне відображення [2, с. 13]. Це також відзначено й Г. В. Щокіним [5].

Щодо цілей профорієнтації особливо цікавими є результати досліджень таких вчених, як Е. Кремер, К. Леонгард, І. Обозов. Їхні дослідження допомагають визначити ті види діяльності, що значною мірою відповідають природним якостям "душі". Для мети профорієнтації нас цікавить "душа", для цілей профвідбору — особистість, цей висновок гармонізує досить заплутані підходи теорії рис особистості до профорієнтації.

Базові психологічні якості візуально вираженні у зовнішності дитини, її поведінці — до того як вона побачить білий світ. Проте питання у тому, з якого "банку" та як відбувається повернення душі до тіла? Романтизм описання цього процесу, наданий М. Гречкою [7], є красивим, проте не зовсім достовірним, оскільки там, на рівні "Великого космічного розуму (джерела)", не є хаос із суміші душ або плазм, а порядок, щось на кшталт "осередків" — з кланами (родами) й тому мої праправнуки ніколи не отримають душу, скажімо, китайської прапрабабки. Й саме тому всі народи, включаючи дикі племена, шанують могили предків як місто, де живуть "душі".

Дослідник М. Гречка визнає [7] показником "плазми" душі отакий собі "код життя". Так! На цьому засновані виявлення корисності й необхідності пошуків, якими переймаються чимало дослідників: теологи, астрологи, екстрасенси і філософи. Проте знання це потребує "інших пізнавальних форм". Це не так вже й складно (так, тібетські монахи мають знання про пошуки дитини, у яку вселилася душа Далай-Лами).

Тож виникає нова потреба у знаннях щодо класифікації душ — за ментальністю, духовністю, розвитком, компетентністю та ін. Будучі вірним і вдячним послідовником вчення Г. В. Щокіна, автор зазначає, що база такої класифікації закладена в його працях з психовізуальної діагностики [5]. Природа ніколи не помиляється.

Чому саме у психовізуальній діагностиці можна побачити душу? Візуальна психодіагностика являє собою самостійний науково- практичний напрямок психології праці з людьми, вона має свій предмет, завдання, зміст, структуру і методи. Вивчення візуальної психодіагностики як науки, практики і мистецтва пізнання людей за їхніми зовнішніми ознаками професійно необхідно кожному працівникові, предметом праці якого є Людина [5]. У вченні про особистість розроблені три основні моделі:
• типологічна (містить астрологічний, нейрофізіологічний,
конституційний і функціональний підходи до вивчення людської психіки);
• факторна;
• динамічна (психоаналітична).

Що є людина? Це душа, "на яку вдягнено тіло". У Біблії сказано: "тіло — храм душі". Душа ще не є "Я". Душа — це тіло, утворення, що подібне звичному, "фізичному" тілу. Але без пізнання власної душі себе не зрозуміти. Тим більше, не стати щасливим, що для багатьох стає межею особистих устремлінь. Тож слід зрозуміти стратегічну мету свого життя, свою місію — навіщо ми тут ? [2]

Кілька років тому, незалежно один від одного, американські фізики під керівництвом Роберта Пекори та російські вчені з Інституту квантової генетики, очолюваного академіком Петром Гаряєвим, розробили спосіб лазерного "зчитування" інформації з живого ДНК і отримали сенсаційні результати [3]. Висновок, до якого прийшли дослідники в результаті експериментів, похитнув усі теоретичні основи науки — головна програма розвитку організму зберігається не в клітині ДНК, а в тонкоенергетичних полях! Спіральна молекула ДНК — усього лише приймач, створений зі щільної матерії, що дозволяє організму отримувати інформацію "згори" [2].

Один із творців "квантової генетики" — доктор біологічних наук, академік Російської академії медико-технічних наук, член Нью-Йоркської академії наук Петро Гаряєв недвозначно заявляє: "експерименти показали, що генетичний апарат — не самодостатня система".

Втім, існує зовнішня генетична інформація, що йде від Вищого розуму. Коли до сказаного додати, що подвійна спіраль ДНК є єдиним відомим земній нації носієм інформації у природі, то наведені висновки американських і російських учених про "зовнішнє" польове сховище є вагомим підтвердженням висловлення одного з найбільших мудреців прадавньої Греції, батька сучасної атомістики Геракліта, яке стверджує, що сила мислення перебуває за тілом.

У релігії, філософії, теології й релігійній свідомості цінність душі представлена у формі вимог до духовності. Нас же цікавить інше — її (душі) план, місія, професійний шлях знань, який можна здолати лише на основі синергетичного аналізу, синтезу знань профорієнтації та візуальної діагностики.

Як же нам знайти докази, що отримують "душі" із цього "свого" осередку?

До нетрадиційних методів можна віднести методику, розроблену в 30-ті роки ХХ ст. віденським психологом Л. Зонді. Останнім часом вони мали широке використання як проективні особистісні тести. При цьому звертає на себе увагу той факт, що Зонді наводить великий вибір професій, співставлених особистісними характеристиками. Ця методика заснована на ситуативно зумовлених реакціях, що непідвладні пізнанню (реакції обгрунтовані генотипічними схильностями) і входять коріннями до базових якостей особистості, співставлених безпосереднім потягом. Зрештою можна припустити, що цей "потяг" має частотний вимір. Бо саме це "вібраційне" й притягує споріднені душі. Можливо, колись воно вимірюватиметься у "герцах" чи інших фізичних показниках… Бо Всесвіт сповнений різноманітними вібраціями. Й кожна душа має свою вібрацію [7].

Тож кожен фактор потягу, що зумовлює відповідне коло професій (а також відповідне коло спілкування та інтересів), зумовлений відповідним типом духовного життя людини та її діяльності у цій сфері. Звідси й здатність виявляти глибоко сховані пружини у виборі напряму соціально-культурного та професійного життя людини. Саме ці фактори, як вважає Зонді, зумовлюють використання особистістю своїх духовних здібностей у різних сферах.

Пізнання "маніфестуючого" пращура необхідно, наприклад, коли йдеться про професійЛ ні системи "людина — художній образ". А як у генетиці немає такого пращура (аналіз проведений за методикою Зонді), особистість вже не буде успішно реалізована у професіях цього кола. І не допоможе тут навіть висока працездатність.

Проаналізувавши велику кількість наукових результатів, Л. Зонди підійшов до питання про існування генного і біологічного взаємозв’язку між колами спадкової патології й колами професій. При цьому розглядається домінантний ген, що його предки маніфестують нащадкам [6].

На жаль, за метою теорії залишилися питання стосовно носія генної інформації — душі (або плазми).

Відповідно до теорії родового несвідомого, кожна людина відчуває вплив (домагання) фігур пращурів у своїх переживаннях, поведінці й особливо у своєму виборі. Зонді каже: "Під домаганням пращурів аналіз розуміє стремління фігури пращура повністю повториться в житті нащадка у тій формі екзистенції, яка один або декілька разів виявляла себе в історії роду" [6, с. 9].

Фігури пращурів, що їх ми носимо у своєму несвідомому (можливо, надсвідомому — Ред.), втілюють у собі позитивні (таланти, дарування) й негативні (небезпеки та хвороби) можливості, долі, маючі більш або менш сильну потребу в маніфестації.

Отже, запропонований нами підхід є продовженням цих ідей, доведених до рівня швидкої профконсультації. Принаймні автор цієї статті має можливість методами дидактичного аналізу психовізуальних ознак вирахувати цього пращура десь лише за 15 хвилин співбесіди; проте тут, зрештою, ще працює розвинута "інтуїція" та особистісний життєвий досвід [6].

Аналіз викладених вище точок зору дає змогу перейти до надто важливої базової характеристики души — її ментальності.

Відомими є три рівні вимірювання енергетики польової структури — фізичне, ментальне, астральне поле. Кожний рівень має відповідальні ознаки.

На першому рівні аналізують стан різних внутрішніх органів людини, наприклад, на цьому базується іридодіагностика.

Другий рівень — "ментальне поле" — його візуальні ознаки достатньо вивченні — це показник так званої "національності душі". А практика-використання нетрадиційних методів професійної орієнтації показує необхідність першочергової діагностики саме національності — тому, що трудова кар’єра залежить від вибору діяльності, найдоцільнішої для даного менталітету.

На жаль, проблема оцінки ментального ресурсу душі як польової структури поки що є слабо опрацьованою. Справді, як ми вже визначилися, що кожен має душу "маніфестуючого" пращура, то відповідно маємо й його ментальне поле. Кожна родина має досить багато різноманітних за національністю пращурів. У нас це — українці, росіяни, поляки, євреї та інші. Втім, будь-яка людина має одне конкретне ментальне поле.

Маючи можливість спостерігати та надавати безкоштовну профконсультацію більш як півтисячам осіб на рік, автор (ще й як викладач) може зазначити, що, наприклад, тонка тендітна фігура, красива форма руки, рівна постанова тулуба — це є так звана "польська кров" (або ж взагалі "шляхетна пані" чи "пан"). Далі можна аналізувати почерк, руки, очі, вуха, нігті та робити ще півкроку до висновку та йти доцільної освіти та подальшого трудового шляху досліджуваної особистості.

Є така цікава наука Палмістрі — наука про руки. Тож розглянемо складові її частини. Руки як функціональна частина організму здійснюють щільний нервовий взаємозв’язок між мозком та цими кінцівками. Витоки науки — у далекому минулому людської цивілізації. Ці знання не затерлися у глибинах історії та дійшли до наших днів. Хіромантія як частина палмістрі більш придатна для цілей професійної орієнтації, адже свідчить про основні характерні ознаки, що їх силою волі змінити не можна. Це базові психологічні якості. Це є першою ознакою.

Другою ознакою, яку варто знати при оцінці домінуючого гена, є кастова належність. Існує 5 каст — влади, духовенства, військових, ремісників, обслуговуюча. Отут важливим є зрозуміти, до якої касти належав "маніфестуючий" пращур.

За формою руки можна визначити кастову належність домінуючого (маніфестуючого) пращура особистості і вже всередині цієї касти шукати предка. Це є надто важливим задля рекомендації вибору професійного шляху.

Застосування хіромантії (науки про лінії та пагорби на руці) є, безумовно, перспективним і перебуває нині на стадії дослідження.

Графологія, як і багато інші вчень, йшла довгим і звивистим шляхом ретельного вивчення окремих спостережень. Так, графологи минулого зауважували, що сильний натиск означає розвиток чутливих вражень. А крупний почерк — це є енергійність, піднесення душі, марнославство, розвинуте почуття власної гідності, схильність до широкого розмаху, товариськість, бажання висунутися. Як розібратися у цих заявах, то нескладно переконатися у тому, що всі вони мають загальне: все це властиво для людини за її підвищеної збудливості та активності вражень. Й навпаки — стриманість, розважливість, самовладдя, спостережливість, що приписувалися дрібному почерку, є можливими за так званого стилю тормозного процесу і за значного зниження загального тонусу. Лише одного погляду на почерк достатньо, аби визначити стосовно виконавця, принаймні, хто він насправді є і який має біологічний вік.

Графологія у нас й досі чомусь не сприймається всерйоз, тоді як за кордоном вона все більше захоплює позиції при підборі кадрів та прогнозу щодо їхньої поведінки, цілком та досить ефективно замінюючи відповідні тести.

Реальні можливості графології (аналізу почерку) у професійній орієнтації надто значні, оскільки діють достовірні та об’єктивні результати. І тут немає аж ніякої магії, бо інтерпретація почерку вельми логічна і систематична. Всі дії, разом із написанням, розпочинаються у мозку і є відображенням внутрішнього "Я", яке "включає" як душу, так і особистість.

Зрештою, із чималою повагою автор спостерігає за зусиллями проф. В. Бебіка стосовно пошуку українського коріння наших пращурів у світі — проте, мабуть, варто шукати нащадків українського менталітету й в наших душах?.. До речі — отакий собі приклад: доньки Ярослава Мудрого, як знаємо, були видані за королів Франції та Угорщини. Але чи був саме Ярослав Мудрий носієм української душі, як його мати Рогнеда — княжна полоцька — із Литовського княжества? Бо надто вже він вирізнявся особистою поведінкою й від батька, й від братів…

Досі все це вважається не зовсім опрацьованим напрямом досліджень. Звісно, що є наукові праці, присвячені класифікаційним ознакам українського менталітету, проте вони поки що ніяк не пов’язані з візуальною діагностикою.

Тож подальшим розвитком досліджень у цьому напрямі мають бути такі:
• пошук відповідності класифікованих ознак людини та вже розроблених та апробованих класифікацій професій;
• класифікація візуальних ознак за групами кастової належності.
Вважається, що все викладене дозволить принаймні використати можливості як релігійного підходу до безпомилкового вибору життєвого та професійного шляху кожної людини, так і знань психометричного аналізу поведінкової діяльності людини й зробити профконсультаційну роботу науково обгрунтованою та безпомилковою.

Сучасне осмислення відомих людських знань про вічність життя базується на тому, що тотальна криза сучасного суспільства спонукає до необхідності пошуку нової стратегії й тактики ведення всіляких соціальних технологій у ХХІ столітті. Й з’являється нове світосприйняття як закономірний етап переходу до космофізичного, що вбирає в себе моральну основу релігії та новітні досягнення природно- наукових знань. А це, у свою чергу, розширює коло знань про людину та її професійні ознаки.

Тож визнання впливу космоенергетичних ритмів на персоніфікацію сутності кожної людини при її народжені та наявності візуальних ознак особистісних якостей, сформованих як "програми" професійного призначення людини, дозволять обґрунтовувати практичні дослідження та сформувати відповідні дієві рекомендації.

Сподіваємося на подальший рух всесвітньої науки з її дивовижними відкриттями, у тому числі — в означеному аспекті, та маємо надію, що українські дослідники майбутнього внесуть вагому лепту в розвиток своєї держави зокрема та людства загалом. Бо ж ми, українці, того варті!

Неллі ШВЕЦЬ,
доцент кафедри управління
персоналом
Українсько-Російського інституту
менеджменту і бізнесу
імені Богдана Хмельницького МАУП



 

ПерсонаL

Анонсы

Акции/Розыгрыши

Блоги