Степові заповідники у зоні військових дій


Степові заповідники у зоні військових дій
Пейзажна гармонія степу і відблиск зірок на нічному небі, незрима при- сутність Чумацького шляху, терпкий запах гіркого полину і духмяного чебре- цю кличе тих, кого на все життя полонила безмежна велич простору і при- нишкла загадковість минулих подій. Тут на дикому коні гарцювала козацька воля, блискавками проносились вершники, ламались довгі списи і стогнали схрещені мечі, падали у високу траву пощерблені шаблі…

Люблю тебе, гіркий мій степе,
Солончаки та полини!
Борис Мозолевський

Український Степ — прадавня і свята земля, сива історія якої заглиблюється на цілі тисячоліття. Український етнос укорінюється до витоків світової цивілізації, що ведуть до легендарних першодержав — Аратти (6200 років до н. е.), Оріяни (середина 2 тис. до н. е.), Артанії (VII–VIII ст. н. е.) і, вже пізніше (ХVI– ХVIII ст. н. е.), першої козацької республіки — Запорозької Січі. Велика енергетична сила таїться у цій землі...
Починаючи з трипільських, а то й давніших — індо-арійських часів, тут закладалися основи менталітету українців. На безкраїх степових просторах відбувався розвиток культури, побуту і світогляду наших пращурів, народився волелюбний дух українського народу, його самосвідомість. Територію степу у межах сучасної України в історичний (зафіксований на сторінках письмових пам’яток) час населяли кіммерійці, прадавні слов’яни, тиверці, уличі, здіймали пилюку кінськими копитами скіфи, сармати, гуни, половці… Природу степу вони обожнювали, магічно одухотворювали. На сьогодні степова природна зона складає 41,5 % території України. Декілька століть потому степ був безкраїй, як море. На сьогодні доля степового ландшафту трагічна. Його історична та біосферна роль нами неусвідомлена і залишається непізнаною. Степ як природна екосистема та екологічна ніша живої матерії на грані зникнення. Жодна з природних зон за останні 150 років не зазнала таких катастрофічних змін, як степова. До загибелі останніх островків біотичного різноманіття степу — один лише крок. Якщо не залишиться їх у степових заповідниках, бачитимемо степ тільки на картинах і фотографіях.
Справжнього, повноцінного (заповідного) степу залишилося в Україні менше відсотка її території. І, як не дивно, чимала частина заповідних територій знаходиться саме в найбільш індустріалізованому районі — на Донбасі, в Донецькій і Луганській областях, зокрема ділянки Українського степового і Луганського природних заповідників. Решта територій високої категорії заповідання — у Херсонській області (біосферний заповідник "Асканія- Нова") і Миколаївській (природний заповідник "Єланецький степ", національний природний парк "Бузький Гард"). Власне, вони нині перебувають на межі фактичного знищення внаслідок військових дій на сході України, які охопили і заповідні території.
Більше ніде в Європі подібного первинного ландшафту степу не збереглося. Про це мали б знати і приймати активні відповідні дії (реагувати хоча б декларативно) європейська природоохоронна спільнота, організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Програма (комітет) ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП, IUSN), Всесвітній фонд дикої природи (ВВФ) та інші міжнародні організації.
У міру обсягу статті розкажемо про території Луганського та Українського степового природних заповідників і військові дії, які там відбулися і відбуваються.
Луганський природний запо- відник організовано в Луганській області згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 р. № 568 у складі двох відділень: перше — "Станично-Луганське" (494 га — Станично-Луганський район), або "Придінцівська заплава" і друге — "Стрільцівський степ" (494 га — Міловський район).
У 1975 р. було створено третє відділення — "Провальський степ" (587,5 га — Свердловський район). Тобто, з часу створення заповідник презентує кластерний (роз’єднаний) тип природно-заповідних територій.
При оголошенні площа заповідника складала 1575,5 га. Пізніше була низка розширень його площі. На початковому етапі заповідна площа складала 1607,57 га, включаючи "Придінцівську заплаву" — 498 га, "Стрільцівський степ" — 522,07 га і "Провальський степ" (587,5 га). На другому етапі згідно з Указом Президента України від 21.04.2004 р. № 466 розширено "Стрільцівський степ" заповідника на 501,7 га за рахунок земель Великоцької сільської ради та Стрілецького кінного заводу у Міловському районі. Загальна площа заповідника стала складати 2109,27 га.
На третьому етапі згідно з Указом Президента України від 17.12.2008 р. № 1169 заповідник було розширено на 3281 га за рахунок земель Трьохізбенської та Гречишкинської сільрад Слов’яносербського та Новоайдарського районів Луганської області. Як наслідок, організовано четверте відділення заповідника — "Трьохізбенський степ". Зрештою загальна площа Луганського природного заповідника стала складати 5390,27 га. Для чого так детально описано процес становлення заповідника? Щоб було видно як у нинішньому розораному, українському степу по крупинці, крихта за крихтою, збирали заповідні ділянки. А що маємо на сьогодні? Внаслідок військового конфлікту заповідник майже розвалено. За словами колишніх його директорів Т. В. Сови (у телефонній розмові з м. Харкова) і В. Ю. Бондарєва, приміщення адміністрації та машинний парк заповідника у смт Станично-Луганське-2 проросійськими бойовиками пограбовано. Забрано комп’ютери, автомобілі ("Газель", "УАЗ"). Були погрози життю працівників заповідника.
Підпорядкований Луганський природний заповідник Національній академії наук України.
Усі вище згадувані відділення заповідника розташовані в північностеповій підзоні, але в різних провінціях (краях) лівобережного степу України. У заповіднику зростають цілинні різнотравно-злакові, типчаково-ковилові степи, заплавні та байрачні ліси. Фітоценотичне різноманіття представлене формаціями лісів, чагарників, степів, лук, боліт, а також прибережно-водною рослинністю. Відділення "Станично-Луганське" ("Придінцівська заплава"), площа — 498 га, знахо диться в межах заплави і першої надзаплавної тераси лівого берега р. Сіверський Донець, 25 км північніше м. Луганська (раніше ця територія входила до зеленої зони навколо обласного центру). У природно-ландшафтному відношенні "Придінцівська заплава" — це південь Задонецько- Донської північностепової провінції (ландшафтна область Старобільського степу). Більше половини території зайнято лісами (дубовими, вербовими, чорновільховими, культурами сосни). Велику площу займають луки і піщані степи. Різноманіттям відзначається водна рослинність р. Сіверський Донець. Флора судинних рослин включає ендемічні види, приурочені до пісків: зірочки борові (Gagea pineticola Klok.), юринея донська (Jurinea Cass.), козельці донські (Tragopogon tanaiticus Artemcz.), житняк донський (Agropyron tanaiticum Nevski).
Одним із завдань створення цієї заповідної ділянки була охорона рідкісного виду ссавців — хохулі звичайної (Desmana moschata Linnaeus), віднесеної до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (МСОП, IUSN). Останнім часом цей вид у заповіднику не виявлено.
Через територію відділення, зокрема через смт Станично-Луганське, проходить лінія фронту в зоні АТО. Яке тут може бути дотримання Закону України "Про природно- заповідний фонд" (абсолютна заповідність, заповідний режим тощо)! Територія відділення заповідника замінована.
Відділення "Стрільцівський степ" (1023,77 га) знаходиться найпівнічніше, біля с. Криничного Міловського р-ну, 12 км на південь від залізничної станції Чорткове. Його територія належить також до ландшафтної області Старобільського степу.
У геоморфологічному відношенні північно-східна частина Луганської області, де знаходиться Стрільцівський степ, займає відроги Середньоруської височини з ерозійними формами рельєфу. Сама територія відділення — вирівняна плаНа корна ділянка, по периферії розчленована відносно неглибокими балками.
Серед степової рослинності, схилами балок у травні–червні колоситься, буяє сріблястими султанами, ледь похитуючись від легкого подиху вітру, ковила (Stipa L.). Її тут декілька видів. Співучасником цієї природної гармонії (ідилії) обов’язково є красень типчак (костриця борозниста, Festuca rupicola Heuff.). Вони складають основу дерниннозлакових угруповань. Однак домінують у Стрільцівському степу кореневищні злаки: стоколоси прибережний (Bromopsis riparia (Rehm.) Holub) і безостий (B. inermis (Leyss.) Holub), пирії повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski) і середній (E. intermedia (Host) Nevski), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia L.).
Характерним для території відділення є поширення чагарникових степів з домінуванням карагани кущової (Сaragana frutex (L.) C. Koch). Пройти заростями карагани дуже важко, бо частина прилистків перетворилася на гострі колючки. Звідси друга назва рослини — дереза.
Із тваринного світу важливим об’єктом охорони у відділенні заповідника є ба(й)бак (Marmota bobac). Стрільцівський степ, слава Богу, знаходиться на контрольованій українськими військами території і не зазнав військових дій. Відділення "Провальський степ" (587,5 га) розміщене на північно-східному схилі головного вододілу Донецького кряжу у межах Донецької північностепової провінції (ландшафтна область — Донецький височинний степ). Це південна частина Луганської області. Складається з двох близько розташованих ділянок: Калинівська і Грушівська. Калинівська ділянка займає вододільне плато біля місця злиття рік Провалля і Калинової, неподалік поселення Калинник і має доволі складну конфігурацію, зумовлену проходженням більшої частини меж долинами малих річок. Грушівська ділянка займає погорбовану рівнину біля поселення Майське. Вона має форму трапеції, східна сторона якої проходить балкою Грушева і співпадає з російсько-українським кордоном.
Рельєф території глибоко розчленований, пасмово-улоговинний, з розвиненою яружно- балковою мережею, численними відслоненнями пісковиків і глинистих сланців. У ярах і балках зростають байрачні діброви.
Серед степової рослинності домінує типчак. Тут зростають всі види ковили рівнинної України! Таке багатство локальної флори виявлено лише у Гранітно-степовому Побужжі (національний природний парк "Бузький Гард") на Миколаївщині. Але тільки у Стрільцівський степ
Провальський степ
Провальському степу відома ковила відмінна. У флорі відділення серед ендемічних видів представлені також громовик гранітний (Onosma graniticola Klok.), ранник донецький (Scrophularia donetzica Kotov) та ін. На території відділення (у прикордонній смузі з Росією) під час проведення АТО велися бойові дії. Вона піддавалася обстрілам з російського боку. Від пожеж Провальський степ горів, майже знищена (від вибухів снарядів) Грушівська ділянка. Бойовиками так званої Луганської народної республіки (ЛНР) були заміновані схили балок. Дивно, що Київський еколого-культурний центр та його голова В. Борейко ("перший" еколог у м. Києві і в Україні) про це не відать. А більш ймовірно, що знають. Тоді чому мовчать і не організовують відповідні антивоєнні акції?
Відділення "Трьохізбенський степ" (3281 га) являє собою ділянку придонецького піщаного степу у комплексі з листяними гайками на піщаній арені Сіверського Донця. У фізико-географічному відношенні Трьохізбенський степ належить до ландшафтної області Старобільського степу.
Ключовими об’єктами охорони у відділенні з представників фауни є сліпушок (сліпачок) звичайний (Ellobius talpinus Pallas) та ящірка різнобарвна, або піщана (Eremias arguta).
На території відділення, що нині у прифронтовій зоні, також велися бойові дії. На заповідній території розкидано багато снарядів (мін), які не вибухнули. Степ трансформовано бойовою технікою.
Подібна, якщо не гірша ситуація і в другому природному заповіднику на Донбасі — Українському сте- повому, що також розкиданий окремими клаптиками (як і Луганський) у різних місцях Донецької області. Заснований він 22 липня 1961 року і на сьогодні включає чотири відділення: "Хомутівський степ", "Кам’яні могили", "Крейдяна флора", "Кальміуське". Адміністрація заповідника знаходиться у Хомутівському відділенні — с. Самсонове Тельманівського району.
Найбільше постраждало відділення "Кальміуське", де ціле літо точилися бої, вся територія перерита вибухами снарядів. Частина території (біля 400 га) "Крейдяної флори" замінована, кілька раз були пожежі. Хомутівський степ часткоКальміуський во (біля 30 га) також заміновано. Усі ці три відділення знаходяться у зоні так званої Донецької народної республіки (ДНР). Відділення "Кам’яні могили", розташоване на межі Донецької і Запорізької областей, в зону АТО не попадає.
Відділення "Хомутівський степ" (1030,4 га) розташоване у межах Приазовської берегової низовини, на лівому березі р. Грузький Єланчик. На вододілі між Климушанською та Брандтівською балками знаходиться абсолютно заповідна ділянка. Земля ніколи тут не бачила залізного плуга (традиційно, віками випасали коней).
Надзвичайно буйне і багате у заповідному степу різнотрав’я з кінця квітня, у травні-червні надає йому особливої чарівності. Хоча зелень тут з’являється ще наприкінці березня. Протягом вегетаційного періоду ландшафт Хомутівського степу декілька разів змінює свій фізіономічний аспект залежно від того, які квітують рослини. Першими на бурувато-зеленому фоні минулорічної рослинності ефектно виділяються, прикрашаючи степ, білувато-лілові плями шафрана сітчастого (Сrocus reticulatus). Пониженнями, довкола степових кущів, блакитну кайму утворює проліска сибірська (Scilla sibirica). У першій половині квітня палахкотить вогнем горицвіт волзький (Adonis wolgensis), на золотому фоні якого окремими голубими острівками (вапнякові виступи) квітує гіацінтик Палласів (Hyacinthella pallasiana). У другій половині квітня розцвітають півники понтійські (Iris pontica), створюючи бузково-жовтий аспект на відслоненнях, а також тюльпан Шренка (Tulipa schrencii) — квітки червоні, рідше жовті або білуваті. Незабутнє враження справляють у травні десятки гектарів яскраво-червоної півонії тонколистої (воронцю) (Paeonia tenuifolia). Латинська назва цієї пречудово квітучої рослини походить від прізвища старогрецького лікаря Пеона, який, за легендою, лікував її корінням людей.
Багряні куртини півонії тонколистої заворожують. Божа краса! Квітки великі (до 8 см у діаметрі) горять, палахкотять криваво- червоними пелюстками на зеленому смарагді посічених нитковидних листків. Особливо красивий степ у червні. З кінця травня — на початку червня на сріблястому (ковиловому) фоні серед різнотрав’я виділяються сині барви шавлії пониклої (Salvia nutans). Це море ковили з білими кулями катрану татарського (Crambe tatariсa) та блакитними плямами льону австрійського (Linum austriacum).
Із середини червня степ набуває барвистого аспекту. З часом посилюється рожевий відтінок завдяки цвітінню еспарцета донського (Onobrychis tanaitica), залізняків бульбистого і колючого (Phlomis tuberosа і Ph. pungens). До кінця місяця переважає поєднання жовтого кольору — люцерна румунська (Medicago romanica), підмаренник руський (Galium ruthenicum) з рожевим — в’язіль барвистий (Coronilla varia). Пізньої осені степ ще більше буріє.
Відділення "Кам’яні могили" (389,2 га) — мініатюрна "гірська країна" посеред неозорої рівнини у Приазов’ї. Знаходиться вона на межі Запорізької (Куйбишевський р-н) і Донецької (Володарський р-н) областей, простягаючись вздовж правого берега річки Каратиш. Назва "Кам’яні могили" пов’язана не з антропогенними похованнями, а з геологічною будовою території, складеною кристалічними пасмами, які в багатьох місцях скелястими горбами виходять на денну поверхню. За аналогією з древніми курганами й одержали Кам’яні могили (ще років 200 назад) свою назву.
У "Кам’яних Могилах" вражає надзвичайне різноманіття місцезростань рослин, зумовлене, звісно, складною топографією поверхні. Перш за все репрезентує заповідну територію петрофітний (від гр. петрос — камінь) варіант різнотравно-типчаково-ковилових степів. Поверхня скель вкрита накипними лишайниками. Захоплення і подив викликають у невеликих впадинах галявинки косариків (Gladiolus), а весною — золотисті віночки авринії скельної (Aurinia saxatilis), що вінчають верхівки "могил".
Деревій голий (Achillea glaberrima), крім "Кам’яних могил", більше ніде в Україні не зустрічається. Тут, на гранітних скелях та в їх розколинах, він знайшов останній прихисток. На місці "Кам’яних могил" у 1223 р. відбулася відома "битва на річці Калці" руських дружин князя Мстислава Романовича із татарськими загонами Чінгісхана, після якої вони повернулися на Русь аж у 1239 р. під орудою Батия.
За версією академіка Кудряшова (1954 р.), біля самих "Кам’яних Могил" був розташований укріплений табір київського князя. Битва відбулася наприкінці травня — на початку червня і завершилася поразкою війська русичів та половців. Втрати русичів були величезні. Тільки кожен десятий воїн повернувся з того походу назад, до Київської Русі. У "Кам’яних могилах" організовуються екскурсії еколого-освітньою стежкою від садиби заповідника до виходів гранітів. Маршрут складається з таких об’єктів: алея виробів з каменю, кромлехи, оглядовий майданчик, Уклінний хрест, каплиця Преподобного Іллі Муромця, г. Жаба.
Відділення "Крейдяна флора" (1134га) створене 14 липня 1988 р. розпорядженням Ради Міністрів УРСР. Це єдина значна за розміром заповідна ділянка крейдяної (кретофільної) флори на території України.
Заповідне відділення розташоване на північному сході Донецької області, на схилах правого високого берега ріки Сіверський Донець поблизу с. Крива Лука, між с. Закітне (Краснолиманський р-н) і с. Піскунівка (Слов’янський р-н). Територія сильно розчленована яружно-балковою сіткою. Перепади висот сягають 50 м.
Рослинний покрив представлений здебільшого різнотравно-злаковими фітоценозами з кострицею борознистою (Festuca sulcata), пирієм повзучим (Elytrigia repens), ковилами Лессінга і волосистою, тирсою (Stipa Lessingiana, S. capillata), шавліями пониклою та степовою (Salvia nutans, S. stepposa), стоколосом прибережним (Bromus inermis). Тут є велика кількість кретофільних видів, які занесені до Червоної книги України: дрік донський (Genista tanaitica), смілка крейдяна (Silene cretacea), чебрець крейдяний (Thymus calcareus) тощо.
Значне місце у цьому відділенні посідають ліси (344 га), половина яких припадає на червонокнижну сосну крейдяну, а друга — на байрачні діброви. УСПЗ — єдиний заповідник в Україні, де ці типи лісів охороняються. "Кальміуське" відділення (579,6 га) знаходиться у Тельманівському районі Донецької області. Геологічна будова подібна до "Кам’яних могил", оскільки пов’язана з породами Українського кристалічного щита, що виходять на поверхню не лише річковою долиною, але й на вододілах. Ґрунти переважно чорноземи звичайні, малопотужні на алювії граніту та чорноземи звичайні, малопотужні на карбонатному лесовидному суглинку. Рослинність — лучно-степова та справжньостепова з великою групою петрофітно- степових видів.
Тільки у цьому регіоні гніздиться журавель степовий (Grus grus). Звичайними видами стали: сіра та рижа чаплі (Ardea cinerea, A. purpurea), сіра качка, або нерозень (Anas strepera), фазан (Phasianus colchicus), сіра куріпка (Perdix perdix), перепілка (Coturnix coturnix), соловей звичайний, або східний (Luscinia luscinia). З хижаків зустрічаються: тетерев’ятники (яструб великий, A. gentilis), перепелятники (яструб малий, Aссipiter nisus), дербники (Aesalon columbarius), вухаті сови. Дуже багатий світ комах (ще недостатньо вивчений).
Насамкінець хочеться процитувати слова відомого у світі політика Джавахарлала Неру, який з часу утворення незалежної Індії (1947 р.) до смерті (1964 р.) беззмінно посідав пост прем’єр-міністра і міністра закордонних справ цієї держави. Д. Неру гово- рив: "Війна є запереченням істини і гуманнос- ті. Справа не тільки у вбивстві людей, оскіль- ки людина повинна так чи інакше померти, а у свідомому і затятому поширенні ненависті і брехні, які мало-помалу прививаються людям".

Володимир ГЕТЬМАН,
доцент кафедри землезнавства
та геоморфології
Київського національного
університету імені Тараса Шевченка,
кандидат географічних наук



 

ПерсонаL

Анонсы

Акции/Розыгрыши

Блоги